Полін глянула на годинник. Було лише кілька хвилин по сьомій.
Сандіп сказав:
— Він ніколи не давав інтерв’ю національним каналам.
— Про що я сказала сьогодні зранку, — мовила Полін.
— Це непересічна подія, тому в
— Думаєте, його зачепили мої слова про боягуза?
— Я в цьому переконаний. У сюжетах із пресконференції на багатьох каналах навели цю цитату. То був дуже розумний хід. Тепер Мур спробує довести, що ви помиляєтеся, а для цього доведеться показати носа з буди.
— Чудово.
— Найпевніше, він виставить себе посміховиськом. Головне, щоб інтерв’ю проводив розумний журналіст.
Полін не була аж так у цьому переконана.
— Він знайде, чим здивувати. Слизький тип. Упіймати його — ніби спробувати схопити живу рибину однією рукою.
Сандіп кивнув:
— Єдина річ, щодо якої можна бути впевненим у політиці — те, що тут немає нічого певного.
Це насмішило Піппу.
— Я подивлюся інтерв’ю тут, а тоді прийду в західне крило, — сказала Полін Сандіпові. — А друге що?
— Прокинулися східноазійські ЗМІ. На південнокорейському телебаченні кажуть, що заколотники в Північній Кореї захопили обидві ядерні бази, дві ракетні й декілька звичайних військових.
Полін збентежилася.
— Це вже не просто інцидент, а справжній переворот, — промовила вона.
— Бажаєте висловитися із цього приводу?
Вона обдумала пропозицію.
— Навряд, — сказала врешті. — Я вже й так підвищила рівень бойової готовності й сказала народові, що ми готові до всього. Наразі не бачу підстав додавати щось іще.
— Згоден, але припускаю, після інтерв’ю Мура доведеться виступити ще раз.
— Авжеж.
— Дякую, пані президентко.
Сандіп вийшов. Джеррі та Піппа притихли. Вони часто чули гарячі політичні новини, але ця звістка була драматичнішою, ніж зазвичай. Вечерю закінчували в тиші.
Перед сьомою тридцять Полін зайшла у колишній салон краси й увімкнула телевізор. Піппа приєдналась до неї. Джеррі ж, заявивши, що не витримає цілих пів години слухати того придурка Мура, пішов кудись.
Сівши з Піппою на диван, перед самим інтерв’ю Полін спитала в доньки:
— А яка вона, та міз Джуд?
— Мала білявка з величезними цицьками.
«Ось тобі й сучасні тенденції до тендерно нейтральних визначень», — подумала Полін.
Інтерв’ю проводили в студії, стилізованій під кімнату для анонімних зізнань, із лампами, шафками біля крісел і квітами у вазі. Мур мав такий вигляд, наче йому дуже незручно.
Представила його досвідчена журналістка Аманда Ґослінґ. Мала неперевершений вигляд, як і всі вони: акуратно підстрижене біляве волосся, сіро-блакитна сукня відкривала ідеальні щиколотки. Окрім того, була дуже розумна й різка. Простої прогулянки для Мура не вийде.
Мур видавався скромнішим, ніж зазвичай. І хоч піджак однаково був ковбойського крою, вдягнув білу сорочку й звичайну краватку.
Ґослінґ розпочала делікатно. Розпитала в нього про кар’єру бейсболіста, коментатора і, нарешті, радіоведучого.
Піппі урвався терпець:
— Кому цікава ця дурня?
— Вона його підігріває, — мовила Полін. — Чекай.
Відтак журналістка швидко перейшла до питання абортів.
— Критики стверджують, що через вашу політику стосовно абортів жінки будуть змушені народжувати небажаних дітей. По-вашому, це справедливо?
— Ніхто не змушує жінку вагітніти, — відповів він.
Піппа кинула:
— Що-що?
Це була очевидна неправда, але Ґослінґ ніяк не прокоментувала.
— Хочу переконатися, що глядачі чітко розуміють ваші ідеї, — промовила вона м’яко й стримано.
Піппа сказала:
— Чудова думка, хай усі бачать, який він кретин.
Ґослінґ вела далі:
— На вашу думку, коли чоловік просить свою дружину про фізичну близькість, чи має вона право відмовити?
— Чоловік має потреби, — відповів Мур тоном великого мудреця. — Господь створив шлюб для задоволення цих потреб.
Ґослінґ не приховала зневажливих ноток у голосі:
— Отже, коли жінка вагітніє, в цьому винен не чоловік, а Бог?
— Це точно воля Божа, мем, вам так не здається?
Ґослінґ не стала вплутуватися в дискусію про волю Божу.
— Попри те, — мовила вона, — схоже, ви вважаєте, що в цьому питанні жінка не має права голосу.
— Я вважаю, що чоловік і дружина повинні обговорювати такі питання в любові та злагоді.
Ґослінґ тисла далі:
— Але, по-вашому, головний завжди чоловік?
— Ну так сказано в Біблії. Ось ви, міс Ґослінґ, перечитуєте іноді Біблію? Бо я — так.
Піппа вигукнула:
— З якого він століття?!
Полін відповіла:
— Він озвучує переконання багатьох американців. Без цього не потрапив би на телебачення.
Ґослінґ пройшлася іншими актуальними темами, від імміграції до одностатевих шлюбів. У кожному разі, прямо не заперечуючи його слів, вона підкопувалася під нього, витягуючи на світ радикальні погляди, яких він дотримувався.
Мільйони глядачів кривилися перед екранами від збентеження й огиди. Утім, на жаль, ще кілька мільйонів тріумфували.
Питання міжнародної політики ведуча залишила насамкінець.
— Не так давно ви закликали топити китайські кораблі в Південно-китайському морі, — мовила вона. — Як, на вашу думку, зреагує Пекін? Якою буде відповідь?
— Ніяк, — впевнено відказав Мур. — Останнє, що треба китайцям, це війна зі США.