У її почуттях до Джеррі щось зіпсувалося, і Полін здавалося, що вона зрозуміла причину. Раніше завжди була впевнена, що він прикриває їй спину. Звичайно, інколи вони сперечалися, але в жодному разі не шкодили одне одному. Та й ніколи не сварилися серйозно — усі конфлікти були дріб’язковими.
Дотепер.
В основі цього конфлікту була Піппа. Їхнє втішне малятко виросло в бунтівну підлітку, і вони ніяк не могли дійти згоди, що робити. Насправді нічого екстраординарного, про таке, певно, пишуть у жіночих журналах, яких Полін, однак, ніколи не читала. Проте й не чула, щоб сварки між подружжям через те, як виховувати дитину, були найбільшою проблемою в шлюбі.
Проте Джеррі не просто не погоджувався з Полін, а стверджував, ніби в негараздах винна вона. «Піппі треба частіше бачити матір», — повторював він, хоч і чудово розумів, що це неможливо. Зрештою Полін було шкода їх обох.
Донедавна всі проблеми вони розв’язували разом, а відповідальність ділили навпіл. Вона була на боці Джеррі, він — на її. Але тепер чоловік зробився супротивником. Про це вона й думала вчора вночі, поки Джеррі лежав на ній у ліжку з балдахіном у Спальні королеви, де якось зупинялася її величність Єлизавета II. Полін не відчула ніякої приязні, близькості чи хоча б збудження. Джеррі знадобилося більше часу ніж зазвичай, тож вона зрозуміла, що й він теж почувається відчужено.
Полін знала, що Піппа колись вийде із цієї фази турбулентності, та чи втримається доти їхній шлюб? Коли поставила собі це запитання, впала у розпач.
В Овальний кабінет прийшла тремтячи. Голова адміністрації Жак-лін Броді вже чекала на неї з таким виглядом, ніби провела там кілька годин.
— Радник з питань безпеки, держсекретар і директорка національної розвідки хочуть негайно поговорити з вами, — сказала Жаклін. — З ними заступник директора аналітичного відділу ЦРУ.
— Ще сонце не зійшло, а на мене вже чекають Ґас, Чесс, директорка розвідки й аналітик ЦРУ? Це вочевидь щось серйозне. — Полін зняла пуховик. — Викликайте.
Сіла за стіл.
Обоє чоловіків прийшли вдягнені по-недільному: Ґас у чорному блей-зері, Чесс — у твідовому піджаку. Директорка національної розвідки Софія Маґліані мала офіційніший вигляд: короткий жакет і чорні брюки. Представник ЦРУ взагалі прийшов у спортивних штанях, стоптаних кросівках і дощовику в горошок. Софія представила його як Майкла Гейра, і Полін пригадала, що чула про нього: він володів російською та китайською, за що його прозвали Двоголовий Майкі. Потиснувши йому руку, сказала:
— Дякую, що прийшли.
— Доброго ранку, — бовкнув він кволо.
«Вигляд має такий, ніби йому й однієї голови бракує», — подумала Полін.
Софія помітила її стриману реакцію.
— Майкл не спав усю ніч, — вибачливо сказала вона.
Полін на це не відреагувала.
— Прошу, сідайте, — промовила. — То що сталося?
Софія відповіла:
— Зараз Майкл усе пояснить.
— Мого пекінського візаві звуть Чан Кай, — почав Гейр. — Він віцеміністр із міжнародної розвідки у Ґвоаньбу, китайській секретній службі.
Полін не мала часу на довгі пояснення.
— Містере Гейре, ближче до суті, будь ласка, — сказала вона.
— Це і є суть, — буркнув той, не приховуючи роздратування.
Така різка відповідь президентові вважалася хамством. Гейр був, без перебільшення, грубіян.
У розвідувальній спільноті траплялися ті, хто вважали всіх політиків дурнями, особливо порівняно з ними самими. Схоже, Гейр належав до цієї когорти.
Ґас сказав якомога м’якшим тоном:
— Пані президентко, дозвольте зауважити, що в цій розповіді важливо все.
Якщо вже Ґас каже, то так воно і є.
— Що ж, слухаю вас, містере Гейре.
Гейр повів далі, неначе його й не перебивали:
— Учора Чан літав у Яньдзі, місто неподалік кордону з Північною Кореєю. Це нам відомо, бо пекінська штаб-квартира ЦРУ зламала комп’ютерну систему аеропорту.
Полін насупилася:
— Він полетів туди під своїм ім’ям?
— Туди — так. Одначе для зворотного рейсу скористався псевдонімом або запросив чартерний рейс. У будь-якому разі система не зареєструвала його повернення.
— Можливо, він і не повертався.
— Повертався. Сьогодні вранці, о восьмій за Пекіном, наш тамтешній агент подзвонив до нього додому, представившись його товаришем, і дружина сказала, що він на роботі.
Попри неприязнь до Гейра, Полін це заінтригувало.
— Отже... — протягнула вона, — вчора він полетів у, здавалося б, буденне відрядження, але справа виявилася терміновою, пов’язаною з державною безпекою, або й те й інше. А сьогодні, в неділю, він із самого ранку поїхав на роботу. Чому? Вам відомо щось іще?
— До цього я й веду.
Він знову роздратувався, ніби викладач, якого втомили дурні студенти. Софія знітилась і нічого не сказала.
Гейр провадив:
— Трохи раніше сьогодні південнокорейське радіо повідомило, що елітні підрозділи Північної Кореї, Сили спеціальних операцій, висадилися на неназваній військовій базі, щоб схопити антиурядових заколотників. Пізніше Пхеньян оголосив про затримання й арешт декількох зрадників, якими керували зі США, теж на якійсь базі — знову неназваній.
— Частково ми до цього доклалися, — промовила Полін.
Уперше слово взяв Чесс: