— Учора я бачився з китайським послом, — почав він, поки всі присутні розсідалися. — Він не тямиться з люті через переворот у Північній Кореї. Водночас китайці й далі озброюють повстанців у Північній Африці. Уявіть собі їхню реакцію, якби ядерну базу Саннамні захопили солдати із сурмами.
Останнього Тамара не зрозуміла, але Таб пояснив:
— Сурмами називають автомати виробництва французької фірми
Він розгорнув на столі велику карту. Одягнений був у білу сорочку, засукані рукави відкривали волосся на його смаглявій шкірі. Вигляд мав неймовірно привабливий, ще й зігнувся з олівцем над малою так, що на очі спадав чуб. Тамарі захотілося негайно затягнути його в ліжко.
Утім, сам Таб не усвідомлював, яке враження справляє. Вона навіть дорікнула була Табові, що він навмисне вдягається так, аби в жінок калатало серце, але він тільки непевно всміхнувся, мовляв, не розуміє, про що вона говорить. Це лише посилювало його звабливість.
— Ось Фая, — мовив він, показуючи олівцем точку на карті. — Тисяча кілометрів звідси дорогою. Звідтіля Абдул востаннє виходив на зв’язок вісім днів тому, коли надав нам безцінні розвіддані. Відтоді, ми припускаємо, він перебуває поза межами стільникового покриття.
Мсьє Лавеню був людиною розумною, навіть трішки пихатою. Він сказав:
— А як щодо радіомаячка в партії кокаїну? Ми можемо запеленгувати його?
— Звідси — ні, — відповів Таб. — Його радіус дії не перевищує ста п’ятдесяти кілометрів.
— Зрозуміло. Розповідайте далі.
— Військові застерігають від будь-яких дій проти терористів, котрих вдалося ідентифікувати Абдулові, щоб не сполохати інших, імовірно, важливіших, персон. Одначе ми не плануємо тягнути занадто довго.
Лавеню знову озвався:
— І що розповідав вам мсьє Абдул вісім днів тому?
— Він спілкувався з нашою американською колегою, — вказав Таб на Тамару.
Лавеню перевів на неї вичікувальний погляд.
— Він був у гарному настрої, — повела вона. — Авжеж, страшенно засмучували несправності й затримки в дорозі, але разом з тим йому вдалося роздобути безцінну інформацію про ІДВС. Абдул усвідомлює небезпеку, яка йому загрожує, але сміливості йому не позичати.
— У цьому я не маю ані найменших сумнівів.
Таб вів далі:
— Ми вважаємо, що з Фаї автобус вирушив на північний захід, у Зуар, далі — на північ, між горами й Ніґером. Доріг там немає. За нашими підрахунками, кордон могли перетнути на північ від містечка Вур. Нині Абдул, імовірно, в Лівії, але ми не впевнені.
Лавеню сказав:
— Так не годиться. Авжеж, буває, що зв’язок з агентом уривається, та чи все ми робимо, аби його відновити?
Таб ввічливо відповів:
— Я навіть не знаю, що ще допоможе, мсьє.
— Чи можливо запеленгувати сигнал маячка з гелікоптера, що летітиме за гіпотетичним маршрутом автобуса?
— Загалом так, — мовив Таб. — Територія там величезна, але спробувати варто. Уявімо, автобус обрав найкоротший маршрут до шосе, яке пролягає на північ. Однак проблема в тому, що гелікоптер буде чутно й видно з автобуса, тож контрабандисти зрозуміють: за ними стежать. І поховаються.
— А дрон?
Таб кивнув:
— Дрон тихіший і літає значно вище за гелікоптер. Кращий варіант.
— У такому разі попрошу французькі ВПС надати нам один зі своїх дронів для відстеження автобуса.
Тамара не стрималася:
— Це було б чудово!
Їй стало б набагато легше, якби вдалося знайти автобус із Абдулом.
Невдовзі нарада скінчилася, і Таб провів Тамару до її машини. Французьке посольство містилося в довгій і низькій сучасній будівлі, що під палючим сонцем виблискувала білими стінами. Таб спитав:
— Ти ж не забула, що сьогодні приїздить мій батько?
Попри усмішку, він помітно нервувався, що траплялося з ним украй рідко.
— Звісно, ні, — мовила Тамара. — Не можу дочекатися знайомства з ним.
— Плани дещо змінилися. — Вона зрозуміла, що саме це й хвилює Таба. Він пояснив: — 3 батьком буде мати.
— О боже, вона їде подивитися, яка я?
— Ні, авжеж ні. — У відповідь на скептичний вираз Тамари Таб додав: — Ну гаразд, так.
— Я так і знала.
— Хіба це погано? Я розказав їм про тебе, і природно, що мамі стало цікаво.
— А раніше вона приїжджала до тебе?
— Ні.
Що ж такого розповів Таб, щоб уперше в житті його мати захотіла в Чад? Напевно, повідомив батькам, що планує зробити Тамару частиною свого — і їхнього — життя. Але вона мала б радіти, а не хвилюватися.
Таб сказав:
— Як кумедно. Тут, у країні, де панує беззаконня, ти щодня, навіть не змигнувши, ризикуєш життям, але злякалася моєї матері.
— А й справді.
Тамарі стало смішно із самої себе. Та все одно вона переживала. Спробувала пригадати знімок із Табової квартири. Його мати була білява, добре вдягнена, але більше вона нічого не запам’ятала. Мовила:
— Ти не казав, як їх звуть, а звертатися «папа» й «маман» я не можу.
— Це поки що. Батько — Малік, матір — Марі-Анатоль, але її називають просто Анн, що зручно для різних мов.
Тамара подумки відзначила фразу
— Коли вони будуть тут?
— Їхній рейс прибуває ополудні. Можемо повечеряти всі разом.