— Бувай, — попрощалась вона, — поручкаймося. Якщо за нами стежать, ми справлятимемо враження колег, а не коханців.
На тому й розбіглися. У машині Тамара не мала нічого вдавати. Обід минув жахливо. Незручно почувалися всі. Якби був тільки Малік, усе пройшло б веселіше — можливо, він і пофліртував би трохи з Тамарою. Але Анн така правильна, що в її товаристві всі мусили поводитися стримано.
Тамара розуміла, що їхні з Табом стосунки не залежать від волі його матері. Анн, безперечно, сильна особистість, але не настільки. Утім, якщо Тамара їй не сподобається, вона може стати подразником, який роками отруюватиме стосунки пари. Тамара поклала собі за мету не дозволити цьому статися.
Та й в самій Анн має прокинутися справжня жінка. Вона ж аристократка, яка вирвалася зі свого соціального оточення, вийшовши за сина арабського крамаря, а отже, керувалася серцем, а не розрахунком. Тамара знала, що зможе знайти спільну мову з тією, що колись безтямно закохалася в Маліка.
Повернувшись в американське посольство, пішла одразу до Декс-тера, котрий сидів за столом з великим синцем на лобі й рукою в гіпсі. За порятунок у таборі він так їй і не подякував.
— Я розмовляла з Карімом про зниклий дрон, — заявила вона.
— Зниклий дрон? — пробурчав Декстер. — Хто це тобі вже розпатякав про нього?
Це її спантеличило.
— Я не повинна була знати?
— Хто тобі розповів? — повторив він.
Вона завагалася. Врешті подумала, що Сюзан байдуже, що подумає Декстер.
— Полковниця Маркус.
— Бабське радіо, — пирхнув він.
— Ми всі на одному боці, — промовила Тамара, не стримуючи обурення.
Історія з дроном не була великою таємницею. Просто Декстер любив контролювати потоки інформації. Усі відомості — вхідні та вихідні — мали проходити через нього, хоч як це марудно.
— Якщо не хочете почути, що сказав Карім...
— Добре-добре, розповідай.
— Він каже, що дрон не в Генерала, але я думаю, це неправда.
— Чому?
— Так я відчуваю.
— Жіноча інтуїція?
— Можна сказати й так.
— Ти ж в армії не служила?
— Ні.
Сам Декстер служив на флоті.
— Тоді ти нічого не тямиш. — Тамара промовчала. — Зброя губиться весь час, — вів далі Декстер. — Відстежити її переміщення неможливо, бо її постійно возять туди-сюди. — Тамарі закортіло спитати, як тоді міжнародні авіалінії дають раду своєму флоту, але вона прикусила язика. — Було й загуло, не треба шукати тут якоїсь змови, — підсумував він.
— Як скажете.
— Оце ж і кажу.
* * *
Увечері наступного дня Малік та Анн сиділи на табуретках у Табовій кухоньці. Таб мастив хумусом тоненько нарізані огірки, Тамара поставила в духовку шматочки тортильї, приправлені оливковою олією, сіллю та розмарином. Рухаючись у тісному приміщенні, вони, як завше, раз по раз торкалися одне одного. Усі невимушено теревенили, але Тамара знала, що за нею пильно спостерігають, особливо Анн. Одначе, тихцем зиркнувши на жінку, Тамара перехопила її задоволений погляд. Зрештою Анн промовила:
— Ви щасливі разом.
Це вперше вона видала коментар про стосунки між її сином і Тамарою, ще й позитивний, що не могло не тішити. До того ж Анн залюбки їла її тортилью.
Можливо, колись вони навіть подружаться.
Тамару трохи лякав похід в «Аль Кудс» із Анн. Сама вона, чорнокоса й кароока, легко зійшла б за арабку, тоді як Анн — висока білявка. Проте Табова мати подбала про те, щоб не надто виділятися, вдягнувши хустку й широкі полотняні штани.
Власник знав Тамару й Таба, тож радо їх привітав, а ще більше зрадів, коли Таб представив йому своїх батьків, пояснивши, що вони приїхали аж із Парижа. В «Аль Кудс» нечасто бували гості із самої французької столиці.
Коли принесли страви, Таб почав заготовлену промову:
— Наші з Тамарою стосунки — проблема для нашого керівництва. Агентам заборонено зближуватися з представниками іноземних розвідок. Досі ми приховували наш роман, але так не може тривати вічно.
Анн запитала нетерпляче:
— Чи є у вас план?
Табові довелося відійти від сценарію:
— Ми хочемо жити разом.
— Але ж минув лише місяць!
— П’ять тижнів.
Малік засміявся.
— Чи ти забула, як було в нас? — звернувся він до Анн. — Уже за тиждень стосунків ми лягали в ліжко у п’ятницю, а вдягалися аж у понеділок.
Анн зашарілася й промовила:
— Маліку! Не починай!
Але Маліка було вже не спинити:
— Вони такі самі, чи ти не бачиш? Це і є справжнє кохання.
Проте Анн не хотіла обговорювати природу справжнього кохання.
— Ви хочете дітей? — запитала вона.
Про таке вони ще не розмовляли, але Тамара знала, чого хочуть вони обоє, тому відповіла:
— Так.
Таб підтвердив:
— Так.
Тамара продовжила:
— Я хочу дітей і кар’єру — і маю два чудові приклади: це моя мати і ви, Анн.
— І що ж ви робитимете?
Відповів Таб:
— Я звільнюся з ГДЗБ і, якщо приймете, мамцю, долучуся до родинного бізнесу.
— Із задоволенням, — миттю відказала Анн. — Але, Тамаро, як бачиш своє майбутнє ти?
— Якщо можна, я хотіла б залишитися в ЦРУ. Переведуся в паризьке посольство. Як не вийде — ще подумаю. Але хочу, щоб ви розуміли: я радше піду із ЦРУ, ніж від Таба.
Запала коротка мовчанка. Відтак Анн усміхнулася найтеплішою усмішкою, яку Тамара бачила на її обличчі. Потягнувшись до Тамари, Анн торкнулася її руки.