— Гаразд, — прийняв його слова Ніл, — як хочете почати через це Третю світову, я не здатний вас зупинити.
Ніл озвучив те, що непокоїло Кая.
Ця тривога залягла глибоко в його свідомості, як сплячий дракон, сповнений зачаєної загрози. І хоч уголос цього не визнавав, Кай поділяв Нілове занепокоєння, що реакція китайської влади на атаку в Порт-Судані може бути занадто різкою та мати страшні наслідки. Утім, відповів він цілком спокійно:
— Дякую, Ніле. До зв’язку.
— Почуємося.
Завершив розмову.
Наступну годину Кай провів за написанням звіту, підсумовуючи все, про що довідався, відколи його розбудили. Доповіді дав кодову назву «Яструб». Зиркнув на годинник: шоста ранку.
Вирішив подзвонити міністрові особисто. Насправді першим варто було б повідомити голову безпекового відомства Фу Чую, але він іще не з’явився на службі. Така собі відмовка, але цілком згодиться. Набрав домашній номер Ву Бая.
Ву вже прокинувся.
— Так? — відповів він, і, почувши дзижчання, Кай здогадався, що Ву голиться електробритвою.
— Це Чан Кай, вибачте, що так рано, але в Судані від американського дрона загинуло сто три китайські громадяни.
— Чорт забирай, — прохопився Ву, і дзижчання затихло. — Буде гаряче.
— І я так думаю.
— Кому ще про це відомо?
— Наразі — нікому в Китаї, крім Ґвоаньбу. Телеканали кажуть лише про пожежу в доках у Порт-Судані.
— Добре.
— Але наступними мушу повідомити військових. Можна приїхати до вас?
— Чому б ні? Так швидше.
— Буду за пів години, якщо ви не проти.
— Чекаю.
Кай роздрукував кілька примірників звіту й склав у портфель разом із роздруківками фотографій ронделя американських ВПС на уламках дрона. Потому спустився до машини й назвав Монаху домашню адресу Ву. Дорогою дістав із кишені краватку й пов’язав.
Ву жив у Чаоян-парку, найрозкішнішому районі Пекіна. Перед його будинком було поле для гольфу. У блискучому вестибюлі, перш ніж потрапити в ліфт, Каєві довелося підтвердити свою особу.
Двері відчинив господар, вдягнений у блідо-сіру сорочку й брюки від костюма в тонку смужку. Його одеколон був із ванільною ноткою. Квартира вражала, хоч і не могла зрівнятися з тим, що Кай бачив в Америці. Ву провів його в їдальню, де на столі, накритому білою лляною скатертиною, чекав сніданок.
Столове срібло аж сяяло, у тонких порцелянових тарелях лежали парові пиріжки, рис із креветками, смажені хлібці й тонесенькі млинці зі сливовим соусом. Ву вмів гарно жити.
Поки міністр їв рис, Кай пив чай і розповідав. Швиденько повідомив про будівництво танкерного доку, бомбардування, дрон, заяву про причетність ДРСС та твердження американців про викрадення безпілот-ника. Відтак показав Ву знімки уламків і дав йому копію звіту. Весь цей час від аромату духмяних наїдків у його роті було повно слини. Коли договорив, господар припросив його до страв, і Кай вдячно взяв кілька пиріжків, стримуючись, щоб не запихатися ними. Ву сказав:
— Мусимо поквитатися.
Цього Кай і очікував. Знав, що заперечувати безглуздо, бо думки Ву не змінить. Тому й почав зі згоди:
— Коли вбивають одного американця, Білий дім реагує так, наче це геноцид. Китайські життя не менш важливі.
— Але якою саме повинна бути відплата?
— Думаю, збалансованою, — сказав Кай, апелюючи до розважливості. — Нам необхідно бути сильними, але розсудливими; стриманими, однак не слабкими. Як ви й сказали, відплата не повинна призвести до ескалації.
— Згоден, — мовив By, поміркований радше через лінь, аніж переконання.
Відчинилися двері, й зайшла повна жінка середнього віку. Коли поцілувала By, Кай зрозумів, що це його дружина. Він ніколи про неї не розповідав, і було дивно побачити, що вона зовсім не гламурна.
— Доброго ранку, Баю, — звернулася вона до чоловіка. — Як тобі сніданок?
— Смачно, дякую, — відповів By. — Познайомся, це мій колега Чан Кай.
Кай підвівся і кивнув.
— Радий знайомству, — промовив він.
Вона солодко усміхнулася.
— Сподіваюся, вам теж щось дісталося.
— Пиріжки — смакота.
Жінка повернулась до By.
— Любий, машина вже чекає, — сказала вона і вийшла.
Була повною протилежністю чоловікові, але Кай не сумнівався, що вони кохають одне одного.
By сказав:
— Доїдайте, а я поки начеплю краватку.
Він вийшов. Кай дістав телефон і набрав Пен Явень.
— У теці «Африка» знайдіть файл «Яструб», — наказав він секретарці. — Негайно надішліть його Фу Чую з копією для Списку три, в якому всі міністри, генерали й старші діячі Компартії. Додайте фото уламків дрона. Будь ласка, зробіть це просто зараз. Треба, щоб цю новину вони дізнались від мене, а не когось іншого.
— Файл «Яструб», — повторила вона.
— Так.
— І фото дрона.
— Саме так.
Запала пауза, і Кай почув клацання по клавіатурі.
— Відправити Фу Чую з копією для Списку три.
— Правильно.
— Готово.
Кай усміхнувся. Любив, коли все чітко.
— Дякую.
Завершив розмову.
У піджаку, краватці та з портфелем у руці повернувся Ву. Кай спустився з ним ліфтом. Біля дому стояло дві урядові автівки. Ву звернувся до Кая:
— Коли повідомите всіх решту?
— Зробив це, поки ви збиралися.
— Чудово. Побачимося, мабуть, пізніше. Обговорення триватимуть увесь день.
Кай посміхнувся.
— Боюся, що так.