Увійшов молодий міністр національної оборони Кон Джао із, як завжди, стильно-неохайною зачіскою. Вони з Ву Баєм сіли навпроти старої гвардії. Лінію фронту прокладено, і Кай побачив перед собою вояків, що, як у часи Опіумних війн, зі шпагами й мушкетами стояли один перед одним на полі бою. Віддавши належну шану президентові, місце біля Чан Дзяньдзюня зайняв ще один член старої гвардії: командувач Військово-морського флоту Народно-визвольної армії адмірал Льов Хва.
Помітивши, що золота перова ручка президента Ченя лежить на шкіряному записнику з одного краю овального столу, Кай подався до іншого—далеко від президента, зате на рівній відстані від обох блоків. Сам він належав до ліберального крила, але волів показати себе нейтральним.
Президент рушив до свого місця. Наближалася критична мить. Кай пригадав слова, які Ву сказав йому на прощання дві години тому:
Чень узяв документ, і Кай упізнав свій звіт.
— Усі ви читали цей чіткий і стислий звіт від Ґвоаньбу. — Обернувся до міністра безпеки: — Дякую за роботу, товаришу Фу. Бажаєте щось додати?
Фу навіть не потрудився сказати, що ніяк не доклався до написання «Яструба» і насправді міцно спав, поки всю роботу виконували інші.
— Нема чого додати, товаришу президенте.
Кай узяв слово:
— За останні кілька хвилин з’явилася нова інформація. Поки що — лише на рівні чуток, але дуже цікава.
Фу кинув на нього обурений погляд. Кай продемонстрував, що швидше реагує на кризу. «Буде знати, як копати під мене через дружину, — задоволено подумав Кай, але миттю його наздогнала інша думка: — Треба пильнувати, щоб не перегнути». Він продовжив:
— Дехто в Чаді схильний вважати, ніби місцева армія викрала дрон в американців і передала Джихадистському руху суданських салафітів для помсти, через замах на президента. Цілком може виявитися, що це не просто чутка.
— Чутка?! — гаркнув генерал Хван. — Як на мене, це слабка відмазка американців. — Його північна говірка сьогодні особливо відчувалася, тому «у» прозвучало як «в», «р» пом’якшилася, а «н» він вимовляв, неначе із закладеним носом. — Вони вчинили злочин і намагаються уникнути відповідальності, — закінчив він.
— Може, й так, — припустив Кай. — Але...
Хван тиснув далі:
— Так само вони робили в дев’яносто дев’ятому, коли НАТО розбомбило наше посольство в Белграді. Сказали, що це сталося випадково, мовляв, ЦРУ сплутало адреси!
Стара гвардія за столом закивала.
— Думають, що життя наших людей нічого не варті, — пробурчав Каїв батько. —Убивають сотню китайців навіть оком не змигнувши. Вони як ті японці, котрі вирізали триста тисяч у Нанкіні в тридцять сьомому.
Кай стримався, щоб не зітхнути. Батькове покоління параноїків не могло хоч раз не згадати про Нанкін.
Дзяньдзюнь продовжив:
— Але життя китайців безцінні. Треба показати, що не можна убивати нас безкарно.
«Як далеко в історію ми заглибимося цього разу?» — подумав Кай.
Міністр оборони Кон Джао спробував повернути їх у двадцять перше століття.
— Американців цей випадок вочевидь поставив у незручне становище, — промовив він, прибираючи волосся з очей. — Байдуже, чи те, що сталося, було заплановано й вийшло з-під контролю, чи це звичайна випадковість, та вони зайняли оборонну позицію. Я вважаю, нам слід думати, як обернути ситуацію собі на користь. Ми можемо здобути із цього вигоду.
Кай знав, що Кон не говорив би такого, якби не мав плану.
Президент Чень насупився.
— Вигоду? Не бачу як.
Кон перейшов до свого плану:
— У звіті Ґвоаньбу сказано, що в пожежі загинули сини-близнюки головного інженера. Десь повинна бути фотографія цих двох хлопчиків. Усе, що лишається нам, — передати її ЗМІ. Близнята — це завжди зворушливо, тож гарантую, знімок розлетиться всіма новинними каналами й передовицями газет у цілому світі із заголовками на кшталт «Американський дрон убив дітей».
«Розумний хід», — подумав Кай. Такий крок має потужний пропагандистський потенціал. У репортажі з фотографією йтиметься, що Білий дім усе заперечує, а це — як завжди буває із запереченнями — означатиме, що американці справді винні.
Одначе присутнім за столом ідея не сподобалася. Майже всі вони в минулому самі були військовими.
Генерал Хван зневажливо пхекнув:
— Міжнародна політика — це боротьба за вплив, а не конкурс популярності. Виграють не фотографіями милих дітлахів.
Уперше озвався Фу Чую:
— Треба помститися. Усе решта сприйматиметься як слабкість.
Більшість, схоже, з ним погоджувалася. Як і припускав Ву Бай, відплата була неминуча. Президент Чень нібито теж прийняв цей аргумент. Сказав:
— У такому разі треба вирішити, в якій формі ми помстимося.
Відповів Ву Бай:
— Не забуваймо нашої китайської філософії. У всьому має бути баланс. Відповіді це теж стосується. Необхідно бути сильними, але розсудливими; стриманими, однак не слабкими. Відплата не повинна призвести до ескалації.
Кай стримав усмішку: він кілька годин тому сказав ці слова Ву.
Батько Кая був у войовничому настрої.