Щойно до табору долинув гуркіт вертольотів, вигулькнуло більше люду.
З передового гелікоптера, обладнаного потужним гучномовцем, заговорили арабською:
— Відійдіть у пустелю, заклавши руки за голову. Якщо ви неозброєні, вам нічого не загрожує. Відійдіть у пустелю, заклавши руки за голову.
Люди з майданчика для рабів притьмом побігли в пустелю, поспішаючи закласти руки за голову, хоч бранці вочевидь не мали жодної зброї.
На третьому ж майданчику все було інакше. З бараків висипали люди з автоматами, дехто навіть із ручними гранатометами.
Гелікоптери швидко набрали висоту й відлетіли. «Апач» міг прицільно бити з відстані до десяти кілометрів. У таборі загриміли вибухи, що підривали бараки.
З боку пустелі зайшла основна частина піхоти, відводячи вогонь од рабів. Прикриття в них не було, але загін встановив міномети в ямі й почав обстрілювати бараки. Напевно, керували ними з повітря, бо поцілювали вони напрочуд точно, завдаючи максимальних руйнувань.
Тамара спостерігала з відстані, хоч і там не почувалася в безпеці, знаючи про складні навідні системи переносних ракетниць. Та навіть так вона бачила, що джихадисти не мають бодай примарного шансу на успіх. Вони були не лише в меншості, а й заблоковані на обмеженій ділянці без будь-якого сховку, а вогонь по них вели немилосердний.
Утім, постріл ракети таки влучив у ціль, і один з «апачів» вибухнув у повітрі, посипавши на землю уламками. Тамара розпачливо викрикнула, Таб лайнувся. Наступальні сили подвоїли зусилля.
Табір перетворився на бійню. Скрізь на землі лежали мертві й поранені, нерідко — один на одному. Уцілілі кидали зброю та тікали в пустелю, закладаючи руки за голову, показуючи, що здаються.
Тамара навіть не помітила, як у табір через майданчик для невільників зайшов загін піхотинців. Тепер вони, наставивши зброю на готових капітулювати джихадистів, наказували їм лягти обличчям донизу на стежку.
Вогонь у відповідь припинився, і піхота зайняла весь табір. Кожен боєць бачив кольоровий знімок аль Фарабі з корейцем у чорному блей-зері та знав, що обох бажано взяти живими. Тамара вважала, що шанси на це мізерні: надто мало джихадистів уціліло.
Вертольоти відлетіли й приземлилися в пустелі. Тамара з Табом вийшли. Стрілянина вщухла, Тамара почувалася ліпше. Збагнула, що страх взагалі відступив, щойно розпочався бій.
Ідучи табором, дивувалася, чого вдалося досягнути Абдулові: він знайшов це місце, врятувався з нього, надіслав інформацію своїм, а спаливши машини, не дав джихадистам утекти.
Поки дійшли до майданчика охорони, виявилося, що аль Фарабі та корейця вже знайшли. Обох цінних полонених стеріг молодий американський лейтенант, вельми гордий собою.
— Ось вони, ваші горобчики, мем, — звернувся він до Тамари англійською. — Ще одного корейця вбили, але цей — зі знімка.
Він відділив обох од решти бойовиків, котрих зв’язували по руках і ногах, щоб не могли втекти.
Її увагу привернули три дівчини в абсурдно відвертій білизні, немовби на кастингу для дешевого порнофільму. Раптом вона зрозуміла, що це, мабуть, мешканки блакитної будівлі. Команда соцпрацівників видасть одяг їм та решті рабів, більшість із яких була в лахмітті, що заледве трималося купи.
Повернула голову до цінних полонених.
— Ти аль Фарабі, Афганець, — сказала вона арабською.
Він не відповів.
Звернулася до корейця:
— Ім’я?
— Парк Чонхун, — сказав той.
Відтак повернулася до лейтенанта:
— Організуйте нам затінок і знайдіть стільці. Їх треба допитати.
— Слухаюсь, мем.
Аль Фарабі, очевидно, знав англійську, тому що промовив:
— Я відмовляюся відповідати на ваші запитання.
— Ліпше звикай, — сказала вона йому. — Бо допитуватимуть тебе не один рік.
Кай отримав есемес від Ніла Девідсона, свого контакта в пекінському штабі ЦРУ, із проханням зустрітися.
Для конспірації вони щоразу змінювали місце. Цього разу Кай доручив Пен Явень зателефонувати директору «Кадилак-центру» й сказати, що Міністерство державної безпеки просить два квитки на сьогоднішній баскетбольний матч між «Пекінськими качурами» та «Сіньдзян-ськими летючими тиграми». Через годину велокур’єр їх привіз, і Явень відіслала один Нілові в американське посольство.
Кай думав, що Ніл хоче обговорити загострення кризи в Північній Кореї. Однак уранці сталася ще одна тривожна подія — зіткнення кораблів у Жовтому морі біля самих берегів Кореї. У тих краях стояв ясний день, тому супутникові знімки були високоякісні.
Як завжди, Каєві знадобилася допомога з розшифруванням зображень. Судна було видно головно за їхніми слідами на воді, проте й так зрозуміло: більше протаранило менше. Ян Йон, фахівець у цій галузі, сказав, що більший корабель, очевидячки, військовий, тоді як менший — рибальський траулер, а тоді припустив, чиї вони можуть бути.
— Військовий у тому секторі — майже напевно північнокорей-ський, — сказав він. — Схоже на те, що він пробив траулер, який, найімовірніше, належить Південній Кореї.