— Я нічого такого не кажу, Башире. Ми просто теревенимо на вечірці. — Вона кивнула на білявого американця, який щось впевнено розповідав групі людей французькою: — Поговоріть із Дрю Сандберґом, він пресаташе.
— Я вже розмовляв із Дрю. Йому відомо небагато. Мені ж потрібна думка ЦРУ.
— А я її звідки знаю? — мовила Тамара.
Башир гигикнув, а Тамара повернулася в інший бік.
І відразу ж помітила Таба. Він стояв біля дверей, ручкаючись із Ніком . Сьогодні був у чорному костюмі й лискучій білій сорочці зі ціпоньками. Краватку обрав темно-бузкову з легеньким візерунком. Вигляд мав досить звабливий.
І не лише Тамара так вважала.
Деякі з жінок нишком позирали на Таба.
«Вибачайте, дівчата, але він мій», — подумала Тамара, хоча насправді він їй не належав.
Утішив її, був дуже милим, чуйним і співчутливим, але про що це свідчило? Лише про його люб’язність. Поки був у Малі, його міг охопити притаманний чоловікам страх перед відповідальністю. Він міг відмовити їй, озброївшись одним із затяганих кліше: «Було добре, але пропоную на тому й скінчити. Мені не потрібні стосунки». Чи навіть гірше: «Річ не в тобі, а в мені».
Міркуючи про це, вона усвідомила, наскільки прагне взаємин із ним і як гірко їй буде, коли все складеться інакше.
Обернулася ще раз: Таб досі стояв, де й раніше. Його врода вразила Тамару, коли він усміхнувся до неї: його лице випромінювало любов і щастя. Усі її страхи та сумніви розвіяло вмить. Вона заледве стримувалася, щоб не кинутись йому на шию.
— Добрий вечір, — формально привіталася вона.
— Яка гарна сукня! — здавалося, він збирається накинутися на Тамару з поцілунками, тож вона простягла руку, і він лише потиснув її.
Продовжуючи шкіритися, як йолоп.
— Як там Малі? — запитала вона.
— Я скучив.
— Це лестить. Але прошу, припини так усміхатися. Не хочу, аби люди прознали, що ми... зблизилися. Ти ж офіцер іноземної розвідки. Декстер зчинить ґвалт.
— Я просто радий тебе бачити.
— А я тебе обожнюю, але наразі забирайся, поки люди не почали пліткувати.
— Звичайно. — Стишивши голос, мовив: — Треба привітати Ширлі з днем народження. Вибач.
Легенько кивнувши, Таб рушив далі.
Щойно він відійшов, Тамара одразу збагнула, що сказала «я
Глянула на спину Табового піджака, що сидів на ньому як улитий, гадаючи, чи, бува, не зруйнувала все.
Побалакати до неї підійшов Карім у новенькому сірому костюмі й лавандовій краватці.
— Чув про ваші пригоди, — почав він, поглянувши на неї по-особливому, немов бачив уперше.
Після перестрілки на мосту вона помічала подібний вираз в очах багатьох. Він ніби промовляв: «Нам здавалося, ми тебе знаємо, але тепер уже в цьому не впевнені».
Тамара відповіла:
— І що ж ви чули?
— Що американські військові не змогли нічого вдіяти, тоді як ви зняли терориста. Це правда?
— Пощастило — він сам виставився.
— І що ж він робив у ту мить?
— Цілився в мене з автомата із двадцяти метрів.
— Але ви не втратили самовладання.
— Мабуть.
— То ви його поранили чи як?
— Вбила.
— Овва.
Тамара розуміла, що відтепер вона належить до такої собі еліти. Карім вражений, але її це не влаштовувало. Воліла, щоб її цінували за розум, а не влучну стрільбу. Тож перевела розмову на іншу тему:
— Що чути в президентському палаці?
— Генерал лютує. Наших американських друзів атакували. І хоч нападники технічно перебували в Камеруні або й навіть на нейтральній частині мосту, проте військові США — наші гості й ми страшенно засмучені.
Тамара для себе відзначила, що Карім має на увазі одразу дві речі. Перше: висловлюючи обурення, Генерал дистанціюється від нападників. Друге: він наполягає, що ті були не чадцями. Завжди легше звинуватити стороннього. Карім навіть стверджував, буцімто стріляли не з території Чаду. Тамара розуміла, що все це маячня, але хотіла не сперечатися, а збирати розвіддані.
— Рада це чути.
— Переконаний, ви вже знаєте, що за атакою стоїть Судан.
Нічого такого Тамара не чула.
— Вигуки про Аль-Бустан наводять на думку про ІДВС.
Карім тільки відмахнувся:
— Це щоб відвести підозру.
— А ви що думаєте? — якомога нейтральнішим тоном запитала вона.
— Напад провели ОСДР за підтримки суданців.
— Цікаво, — байдуже промовила Тамара.
Карім нахилився ближче:
— Ви, напевно, перевірили зброю терориста, якого застрелили.
— Звісно.
— Що це було?
— Булпап.
— «Норінко»?
— Так.
— Китай! — зрадів Карім. — Суданська армія все там купує.
У ІДВС були такі самі автомати, які дісталися їм від суданської армії, але про це Тамара вирішила промовчати. Насправді вона й сама не думала, буцімто Карім вірить у те, що каже. Однак такою була офіційна позиція уряду, тож Тамара сприймала це просто як корисні розвіддані.
— Генерал планує відповідь?
— Він розповість світові, хто за цим стоїть!
— І як він це зробить?
— Виступить із великою промовою й розкриє роль суданського уряду в підривній діяльності тут, у Чаді.
— З великою промовою, кажете?
— Так.
— Коли?
— Скоро.
— Ви з командою мали б уже працювати над текстом.
— Так і є.
Ретельно добираючи слова, Тамара промовила: