Дрю з Аннетт запропонували Тамарі їхати однією машиною, на що вона охоче погодилася.
Від випитого шампанського Декстер розпашів.
— Я тобі дзвонив, — дорікнув він їй.
— Саме збиралася набрати вас, — збрехала вона.
З тону боса було ясно, що вітати її він не збирається.
— У мене до тебе запитання, — сказав.
— Слухаю.
Підвищив голос:
— За кого ти себе маєш?
З несподіванки вона аж відступила на крок. Відчула, як шию заливає гаряча хвиля. Решта присутніх зніяковіли.
Вона запитала:
— Що я зробила не так?
Промовила це тихо, сподіваючись, що й він понизить голос. Не допомогло.
— Сповістила посла! — вигукнув Декстер. — Це не входить у твої обов’язки. За це відповідаю я, а коли не можу — Майкл. Ти в цій ієрархії на двадцятому місці, коли не нижче!
Як міг він влаштувати таке перед колегами?
— Я не надавала послові жодної інформації, — промовила вона, та не встигла доказати, як усвідомила, що, власне, вчинила саме це. — А, то ви про Генерала.
Хитаючи головою з боку на бік, Декстер відказав дурнуватим голоском:
— Так, про нього — про сраного Генерала.
Дейзі шепнула йому:
— Декстере, не тут.
Дружини він не послухав. Уперши руки в боки, пропік Тамару лютим поглядом і промовив:
— То як?
По суті, він мав рацію, однак, вчинивши за протоколом, вона б згаяла купу часу.
— Нік був засмучений і розгублений, а я випадково довідалася те, що варто було б знати і йому, — відповіла Тамара. — Ось і подумала, що слід негайно поділитися з ним інформацією.
— Вирішувати таке має право лише керівник резидентури, а це не твоя посада — ані зараз, ані в майбутньому, допоки я зможу на це впливати.
Справді, перш ніж повідомляти чиновникам розвіддані, їх необхідно перевірити. Неверифіковані відомості часто ненадійні та неправдиві. Керівництво ЦРУ завжди вивчало всю інформацію, яка надходила в Управління, перевіряло надійність джерела, порівнювало різні звіти й накладало на контекст ситуації. І тільки після того подавало політикам. Якщо цього можна було уникнути, сирих даних не показували ніколи.
З іншого боку, цього разу все було просто. Нік — досвідчений дипломат, йому не потрібно нагадувати, що розвідка теж може помилятися. Тож Тамара не заподіяла ніякої шкоди.
Вона здогадувалася, що Декстерове невдоволення викликане головно тим, що його відділ здобув певний успіх, але його особистого внеску не визнали. Утім, сперечатися з Декстером було безглуздо, бо він — її бос і має повне право наполягати на дотриманні протоколу. Тамара мусила змиритися.
Під’їхав його лімузин, водій відчинив дверцята. Перелякана Дейзі сіла.
— Вибачте, — промовила Тамара. — Я повелась імпульсивно. Такого не повториться.
— Гляди мені, — буркнув Декстер, сідаючи в машину.
* * *
Через три години Тамара вже навіть не пам’ятала про існування Декс-тера.
Вона гладила Таба по щоці, пробігаючи пальцями по граційному вигину щелепи від вуха до вуха. Раділа, що він не носить бороди.
Світло в його квартирі було тьмяне, диван — великий і м’який. Тихенько грав фортепіанний квартет. «Брамс», — подумала вона.
Він узяв її руку й поцілував, ніжно рухаючись по ній губами, смакуючи й вивчаючи кожнісінький палець, пучки, долоню й те м’яке місце на зап’ястку, яке ріжуть, коли хочуть померти.
Вона скинула туфлі, він зробив так само. Босі, без шкарпеток, його ступні були широкі й мов відлиті скульптором. Здавалося, все в ньому досконале. «Має ж бути якийсь недолік», — подумала Тамара. Ще трохи — й побачить його зовсім голим, тож, імовірно, її вразить великий негарний пуп або... щось інше.
«Мені варто було б трохи нервуватися, — зауважила. — Він може розчарувати: повестися недостатньо ніжно, надто поспішати або ж мати занадто специфічні бажання». Через невдалий секс чоловік міг сердитися, поводитись агресивно й у всьому винуватити жінку. З Тамарою таке траплялося кілька разів, і багато схожих історій вона чула від подруг. Але сьогодні вона була розслаблена. Чуття підказувало, що цього разу хвилюватися нема чого.
Вона розщібнула його сорочку, відчуваючи тепло тіла під цупкою тканиною. Краватку він зняв ще кілька годин тому. Вловила аромат сандалового дерева — якийсь старомодний одеколон. Заходилася цілувати йому груди. Вони були зовсім не кудлаті, всього кілька пасом волосся. Дійшовши до темно-коричневих сосків, почула слабенький задоволений видих і, сприйнявши його за знак, торкнула губами. Він поклав руку їй на голову.
Коли вона відсторонилася, запитав:
— Я б не проти продовжити. Чому ти зупинилася?
У відповідь вона розстібнула свою блузку.
— Бо хочу, щоб ти зробив те саме мені. Ти ж не проти?
— Зовсім ні, — промовив він.
Обговорити погані новини президентка Ґрін викликала державного секретаря Честера Джексона. У сірому костюмі й плетеній краватці він нагадував університетського викладача, та коли сів на дивані біля Полін, на його лівому зап’ястку вона помітила щось біле.
— Чессе, що це за годинник? — спитала.
Зазвичай він носив тоненький «лонжин» на ремінці зі шкіри алігатора. Цього ж разу, підтягнувши рукав, показав їй білий «свотч дей-дейт» на пластиковому браслеті.
— Подарунок онуки, — пояснив він.