— Білий дім висловить сподівання, що ситуація не загостриться. Ми не хочемо дестабілізації в регіоні.
— Авжеж-авжеж, ми також. Про це не може бути й мови.
Тамара затнулася. Чи наважиться озвучити вголос, що спало на думку? Ще б пак.
— Президентці Ґрін дуже б допомогло, якби їй заздалегідь надали чернетку промови.
Запала довга пауза.
Тамара здогадалася, що таке нахабне прохання обурило Каріма, проте він міркує, наскільки корисно було б отримати схвалення США.
Її потішило, що він взагалі про це замислився.
Аж тут озвався:
— Подивимося, що я можу зробити.
На тому пішов. Тамара роззирнулася на буяння барв. Жіноцтво в повній залі немовби змагалося за звання найяскравішої. Розчахнули двері на балкон, куди можна було вийти покурити.
Збоку коло неї вигулькнула Ширлі.
— Тамаро, обділила ти Табдара часом.
Отже, вона помітила.
— Він поспішав привітати тебе з днем народження.
— Ще кілька тижнів тому на рауті в італійському посольстві ви з ним були нерозлийвода.
Тамара відразу згадала той вечір. Тоді вони з Табом довго говорили, та переважно розмова була про Абдула. Невже, сама того не усвідомлюючи, вона запала на Таба ще тоді?
— То було інше, — відповіла вона. — Ми обговорювали роботу.
Ширлі стенула плечима.
— Як скажеш. Напевно, він тебе чимось образив або ви посварилися. — Глянувши на Тамару, одразу додала: — Ні, стривай: усе навпаки! Ви це вдаєте, щоб ніхто не помітив. — Опустивши голос, спитала: — Ви вже спали?
Тамара не знала, що сказати, бо правда була між «так» і «ні», а будь-яка відповідь тільки викличе додаткові запитання. Зауважила, що Ширлі підхмелена — зовсім на неї не схоже.
— Занадто грубо з мого боку питати про таке. Вибач.
Тамара зрештою спромоглася скласти слова докупи:
— Якби таке сталося, я б тобі не розповідала, бо коли б сказала — довелося б просити тримати все в таємниці від Ніка й Декстера, а це було б несправедливо щодо тебе.
Ширлі кивнула:
— Розумію. Дякую. — Раптом помітила щось в іншому кутку зали. — Треба йти, — додала вона.
Зиркнувши в той бік, Тамара побачила Ніка, що кликав дружину до дверей.
За ним стояло двоє чоловіків у чорних костюмах і темних окулярах. Вочевидь охоронці, але чиї?
Тамара простежила за Ширлі.
Нік щось енергійно пояснював асистентові. Щойно Ширлі приєдналась до нього, він узяв її за руку й повів до входу.
Наступної ж миті увійшов Генерал.
Тамара ніколи не бачила чадського президента наживо, але упізнала з фотографій. Це був темношкірий кремезний чоловік під шістдесят, з голеною головою. Європейський діловий костюм, масивні золоті персні. Лідера супроводжувала група людей.
Усміхнений і веселий, він потиснув Нікові руку, відмовився від келиха шампанського в офіціанта й передав Ширлі невеличкий пакуночок у подарунковій обгортці.
Відтак затягнув англійською:
На другому рядку приєднався весь його почет:
Генерал обвів вичікувальним поглядом залу, і, зрозумівши натяк, з ними заспівала й решта присутніх:
Підлаштувавшись під спів, вступили музиканти.
І ось уже вся зала підхопила:
І поаплодувала сама собі.
«Ну, — відзначила Тамара, — тримати аудиторію він точно вміє».
Ширлі спитала:
— Можна відкрити подарунок?
— Звісно, відкривайте! — промовив Генерал. — Хочу подивитися, чи вам сподобається.
«Ніби вона скаже щось інше», — подумала Тамара.
Перехопивши погляд Каріма, що змовницьки дивився на неї, вона відразу ж здогадалася, що там. Ширлі підняла книжку.
— Ох, чудово! — сказала вона. — Збірка віршів моєї улюбленої арабської поетеси аль Ханси в англійському перекладі! Дякую, пане президенте.
— Я чув про ваше захоплення поезією, — мовив Генерал. — Й аль Ханса — одна з небагатьох жінок, які опанували це мистецтво.
— Гарний вибір.
Генерал зрадів.
— Тільки мушу попередити, що вірші тут переважно сумні — скорботні елегії, — сказав він.
— Найкращі вірші часом сумні, чи не так, пане президенте?
— Безперечно. — Він узяв Ніка під руку й відвів убік: — Якщо ваша ласка, пане посол, на кілька слів.
— Авжеж, — погодився Нік, і вони тихенько загомоніли.
Ширлі не розгубилася: обернулася до гостей, показуючи їм книжку. Своєї ролі в підготовці подарунка Тамара не виказала. Колись, як настане час, може, й розповість Ширлі.
Поговоривши з Ніком п’ять хвилин, Генерал пішов. Вечірка ще більше пожвавилася. Усіх неабияк запалило те, що на святкування завітав сам президент.
Нік здався Тамарі дещо засмученим, і вона замислилася, що такого міг сказати йому Генерал.
Перетнувшись із Дрю, розповіла про свою розмову з Баширом.
— Насправді я не відкрила для нього нічого, — мовила вона. — Звісно, щось міг і рознюхати, але це раут в посольстві, тут нічого не вдієш.
Дрю відповів:
— Дякую, що попередила, та не думаю, що варто хвилюватися.