З ним була його наречена, Аннетт Сесіль, котра служила в британському посольстві у Нджамені. Вона сказала:
— Потім ми їдемо в бар «Візу». Хочеш із нами?
— Можливо, якщо вдасться втекти. Дякую.
Перехопивши погляд Ширлі, Тамара побачила, що та сама не своя.
Що могло зіпсувати їй свято? Підійшла й спитала:
— Що сталося?
— Пам’ятаєш, я розповідала тобі, як Генерал погодився підтримати резолюцію президентки Ґрін щодо продажу зброї?
— Так. Нік іще дуже зрадів.
— Так ось, Генерал прийшов сказати, що передумав.
— Бляха. Що могло вплинути на таке рішення?
— Нік спробував був дізнатися, та Генерал ухилився від відповіді.
— Президентка Ґрін могла чимось образити Генерала?
— Намагаємося це з’ясувати.
Черговий гість узявся дякувати за вечір Ширлі. Люди потроху розходилися.
До Тамари підійшов Карім.
— Ви дали дуже слушну пораду щодо подарунка! — сказав він. — Дякую.
— Прошу. Всі так зраділи візиту Генерала.
— Ще побачимося за кілька днів. Ми ж ідемо на каву.
Він уже збирався йти, коли вона його перепинила:
— Каріме, вам відомо про все, що коїться в місті.
Йому це полестило.
— Ну, можливо, не все...
— Генерал відмовився голосувати за резолюцію президентки Ґрін, і ми ніяк не доберемо чому, бо спершу він висловив згоду. Ви знаєте, що могло змінити його думку?
— Так, — відповів Карім, однак докладніше не пояснив.
— Ніку було б корисно це знати.
— Запитайте в китайського посла.
Ось воно що. Карім піддався. Тамара тиснула далі.
— Звичайно, я розумію, що Китай резолюції не підтримає. Але як він міг вплинути, щоб наш вірний союзник змінив сторону?
Пучкою великого пальця Карім потер по кінчиках решти, показуючи міжнародний жест на позначення грошей. Тамара спитала:
— Його підкупили?
Карім похитав головою.
— Що тоді?
Уникнути відповіді Карім не міг, інакше здавалося б, ніби він лише вдає, що все знає.
— Ось уже понад рік, — обережно повів він, — китайці розробляють план каналу, який з’єднає річку Конґо з озером Чад. Це буде найбільший інфраструктурний проект у світовій історії.
— Я про нього чула. Що далі?
— Якщо ми підтримаємо американську резолюцію, китайці відмовляться від розробки.
— Ага, — кивнула Тамара. — Це все пояснює.
Карім сказав:
— Генерал має грандіозні плани на канал.
«Це природно, — подумала Тамара. — Він врятує мільйони життів і змінить Чад».
Одначе такі проекти можна використовувати задля політичного тиску, і в цьому не було нічого дивного або незвичного. Інші країни, зокрема й США, часто посилювали свій вплив саме через гуманітарні програми та інвестиції. Так уже склалося.
Але послові було необхідно це знати.
— Тільки не кажіть, що почули від мене, — підморгнув Тамарі Карім і пішов геть.
Вона взялася шукати Декстера або ще когось із керівництва ЦРУ, щоб доповісти, але всі вже пішли.
Аж тут до неї підступив Таб.
— Дякую за чудовий вечір, — промовив він гучно і додав тихіше: — Пригадуєш, що ти казала мені годину тому?
— Що?
— Ти сказала: «Я тебе обожнюю, але наразі забирайся».
Їй стало соромно.
— Вибач. Я рознервувалася через вечірку.
«І через тебе».
— Не треба вибачатися. Повечеряємо?
— Я б з радістю, але разом іти не можна.
— Тоді де зустрінемося?
— Можеш забрати мене з бару «Візу»? Збираюся туди з Дрю та Аннетт.
— Звичайно.
— Тільки не заходь туди. Набери мене, і я вийду.
— Чудовий план. Так менше шансів, що нас побачать разом.
— Атож.
Усміхнувшись йому, вона пішла. Мусила чимскорше передати інформацію від Каріма. І хоч розшукувала Декстера, Нік стояв такий зажурений, що вона вирішила розповісти все йому. Коли підійшла, той промовив:
— Дякую за допомогу. Святкування вдалося на славу.
Говорив щиро, але Тамара бачила, який він пригнічений.
— Рада допомогти, — бадьоро відповіла й додала: — Я щойно довідалася дещо, тобі буде цікаво.
— І що ж це?
— Ніяк не могла збагнути, що могло змусити Генерала відмовитися від підтримки резолюції.
— І я. — Нік скуйовдив волосся.
— Китай уже давно спокушає його перспективою будівництва багатомільярдного каналу між річкою Конґо й озером Чад.
— Це я знаю, — відказав Нік. — Дай вгадаю: китайці погрожують відмовитися від проекту, якщо Чад підтримає резолюцію.
— Це те, що я чула.
— Цілком логічно. Що ж, принаймні тепер знаємо причину. Ось тільки не знаю, чи можу я щось вдіяти. Нас притисли до стінки.
Він поринув у задуму. Зала порожніла, офіціанти взялися прибирати. Тамара полишила Ніка наодинці з думками. Їй здавалося, що вчинила правильно, оперативно дізнавшись причину різкої зміни настрою Генерала. Питання ж, що із цим робити, відтепер було не її клопотом, а Ніка та президентки Ґрін.
Вийшовши з бальної зали, Тамара перетнула подвір’я. Настав вечір, сонце сховалося, опустилася прохолода. Поки милася в себе, зателенькав телефон. Декстер лишив повідомлення із проханням передзвонити. Напевно, хотів привітати. Це може почекати до завтра. Зараз же їй кортіло побачитися з Табом.
Одягнувши свіжу білизну, вбралася в пурпурову блузку й чорні джинси. Зверху накинула шкіряну куртку. Тоді викликала машину.
На свої автівки вже чекало чимало люду: Дрю з Аннетт, Декстер із Дейзі, Декстерів заступник Майкл Олсон і Дін та Лейла, двоє молодших працівників ЦРУ.