Тієї ночі лежала без сну, пригадуючи все, що пережила в цій хатині. Тут вона вперше кохалася із Салімом. На цій підлозі народжувала Наджі, й усе село слухало її болісні зойки. Сюди ж принесли Салімове тіло й поклали на килим, а вона кинулася на нього, вкриваючи поцілунками, мовби любов могла повернути його.
У день від’їзду встала вдосвіта, зібрала в торбу одяг і харчі, які не зіпсуються в дорозі: вуджену рибу, сушені фрукти й солону баранину. Відтак, огледівши кімнату, попрощалася з оселею.
З першим промінням сонця вирушила, в одній руці несучи торбу, у другій — Наджі. На околиці сонного села озирнулася на пальмові стріхи. Тут вона народилася й прожила всі двадцять років свого життя. Глянула на висохле озеро. У сірому світлі його плесо було спокійне й нерухоме, як смерть. Більше вона його не побачить.
Село Юсуфа й Азри пройшла не зупиняючись.
За годину втомилася нести Наджі, й довелося перепочити. Далі спинялася часто, тож просувалася дуже повільно.
Коли спека стала нестерпною, Кія зробила довгий привал в одному селі: сіла в затінку фінікових пальм. Там дала Наджі грудь, сама випила води й з’їла шматочок солонини. Наджі поспав годинку, і пообіді рушили далі.
Як дісталися до Трьох Пальм, сонце майже зайшло за обрій. Через заправку біля кафе Кія йшла, майже сподіваючись, що Хакім обдурив її і поїхав раніше. Однак він стояв перед гаражем, зверхньо розповідаючи щось групі людей із клунками. Вони вчинили так само, як Кія: прибули сюди за день, щоби бути готовими виїжджати на світанку.
Уповільнила крок, намагаючись добре всіх роздивитися, але так, щоб не здатися нахабою. Це будуть її супутники в складній подорожі. Сказати напевно, скільки часу забере дорога, не міг ніхто, однак не менш ніж два тижні або й удвічі більше. Чоловіки, переважно молоді, розмовляли голосно й збуджено. Кія подумала, що так, напевно, поводяться солдати, які вирушають на війну: повні очікування побачити нові екзотичні місця й здобути цікавий досвід, і хоч знають, що доведеться ризикнути життям, однак ще не усвідомлюють цього цілком.
Торгівця сигаретами ніде не бачила. Якби ж він тільки з’явився. Їй буде набагато легше, якщо в дорозі матиме хоча б когось трішки знайомого.
Готелю в Трьох Пальмах не було. Кія пішла до сестринця, де звернулася до черниці:
— Ви знаєте тут якусь порядну родину, яка б могла прихистити мене на одну ніч із дитиною? Я маю трохи грошей, можу заплатити.
Як і сподівалася, її запросили переночувати в монастирі. Тамтешня атмосфера, запах свічок, ладану й старих молитовників одразу повернули її в дитинство. Вчитися вона любила й хотіла осягнути тонкощі математики та французької мови, дізнатися більше про давню історію й далекі краї. Одначе освіта скінчилася в тринадцять.
Черниці взялися забавляти Наджі й почастували Кію щедрою вечерею з ягнятини й квасолі, за яку тільки й попросили прочитати псалом і ще кілька молитов перед сном.
Хвилювання через Хакіма не давало їй заснути цілу ніч. Він вимагав усю платню наперед, і Кія боялася, що того самого зажадає знов. Більше половини вона однаково не дасть, але що як він тоді відмовиться брати її або скаже доплатити за Наджі?
Нічого не вдієш. Подумала, що Хакім не єдиний контрабандист у Чаді. Станеться найгірше — знайде нового. Усяк краще, ніж віддати всі гроші.
З іншого боку, відчувала, що як не поїде зараз, більше їй ніколи не стане сміливості.
Уранці черниці принесли їй кави з хлібом і розпитали про плани. Вона збрехала, сказавши, буцімто йде до двоюрідного брата в сусіднє місто. Боялася, що, коли розповість правду, сестри почнуть її відмовляти.
Дорогою, ведучи Наджі за руку, вона усвідомила, що більше ніколи не побачить Трьох Пальм, а незабаром попрощається із Чадом і Африкою. Емігранти писали додому листи, але поверталися рідко. Вона збиралася покинути старе життя, все своє минуле, й перебратися в новий світ. Було страшно. Почувалася заблуканою, відірваною від свого коріння.
На заправку прийшла перед світанком.
Деякі пасажири вже були там, дехто — з родичами, які, очевидно, прийшли їх провести. Кафе вже відчинилось і жваво обслуговувало клієнтів, що чекали на Хакіма. Каву Кія вже пила, тому замовила солодкого рису для Наджі.
Власникові вона не сподобалася.
— Навіщо прийшла? Жінка сама в моєму кафе — не до добра.
— Я їду з Хакімом.
— Без супроводу?
Збрехала:
— Я чекаю на двоюрідного брата. Він іде зі мною.
Чоловік пішов, нічого не відповівши.
Замість нього рис принесла дружина. Вона запам’ятала Кію з минулих відвідин і не взяла з неї грошей, оскільки замовлення було для дитини.
«Не перевелися добрі люди на світі», — із вдячністю подумала Кія. Дорогою їй знадобиться допомога незнайомців.
Наступної хвилини до неї попросилася підсісти родина. Складалася вона з жінки Кіїного віку на ім’я Есма та її свекрухи зі свекром: миловидої старенької, Бушри, й дідугана, Вахеда, котрий, підкахикуючи, курив сигарету.
Есма відразу ж заприязнилася з Кією й запитала, чи та їде з чоловіком. Кія відповіла, що вдова.
— Яка прикрість, — промовила Есма. — А мій чоловік у Ніцці, то таке місто у Франції.
Кія пожвавилася.