— Тямлять, а коли б і не тямили, це нічого не змінило б. Існують правила. Якщо міз Джудд вирішить, що ти погано впливаєш на учнів, то матиме підставу відрахувати тебе. А так і буде, як не виправишся.
— Мені байдуже.
Полін підвелася.
— Мені, мабуть, теж. Ти в нас тепер доросла, і я більше не здатна захищати тебе від наслідків твоїх же помилок.
Піппа, схоже, налякалася. Такого вона не очікувала.
— Про що ти?
— Якщо вилетиш зі школи, навчатимешся вдома. Безглуздо відряджати тебе в іншу школу, де матимеш ті самі проблеми. — Полін не планувала казати це, але тепер розуміла, що таки потрібно. — Наймемо репетиторів, котрі готуватимуть тебе до іспитів тут. Тобі бракуватиме друзів, але нічого страшного. Вечорами зможеш виходити з дому під наглядом, але за умови, що добре поводитимешся і старанно навчатимешся.
— Так нечесно!
— Це називається сувора любов. — Полін глянула на Джеррі: — У мене все.
Він сказав:
— Я ще побуду трохи з Піппою.
Подивившись на нього впродовж декількох ударів серця, Полін вийшла з кімнати.
Попрямувала до спальні Лінкольна. Нею користувалася, коли лягала пізно або вставала рано, щоб не тривожити сон Джеррі — тобто зазвичай.
Звідки ця гризота? Піппа поводилася нахабно, тому Полін говорила з нею суворо. А ось Джеррі зостався з донькою, мабуть, щоб заспокоїти після того, як на неї нагримала мати. Немає згоди. Та хіба вперше? Від самого початку стосунків Полін дивувалася, як часто їхні погляди збігалися. Одначе зараз, пригадуючи минуле, усвідомила, що через Піппу вони частенько сварилися.
Почалося все ще до її народження. Полін хотіла, щоби пологи були якомога природнішими. Джеррі ж наполягав на найсучаснішому пологовому будинку з найдосконалішою апаратурою, відомою медицині. Вчинили, як прагла вона, і Джеррі, хоч і ненадовго, погодився на домашні пологи, та щойно перейми посилилися, негайно викликав швидку. Полін була занадто виснажена, щоби пручатися. Хоч і почувалася зрадженою, через велике бажання мати дитя не стала сперечатися.
Невже розбіжності з часом лише посилилися? Звичка винуватити її за все, що могло піти не так, — це точно щось новеньке.
Джеррі зайшов за декілька хвилин, зі словами:
— Так і думав, що ти тут.
Вона не стала тягнути:
— Навіщо ти це зробив?
— Заспокоїв Піппу?
— Підірвав мій авторитет!
— Я подумав, треба трішки її пожаліти.
— Послухай. Байдуже, сваримо ми доню чи потураємо їй, головне — робити це узгоджено. Сплутані сигнали морочитимуть їй голову, а дезорієнтована дитина нещаслива.
— У такому разі треба заздалегідь домовлятися, як говорити з нею.
— Так і було! Ти сказав, необхідно зробити так, щоб вона не курила марихуани, і я погодилася.
— Не так це було, — роздратовано промовив він. — Я переказав тобі слова міз Джудд, яка хоче, щоб Піппа спинилася, а ти вирішила діяти швидко, навіть не спитавши моєї думки.
— То краще хай і далі курить?
— Я вважаю, замість прочуханки, їй потрібна була бесіда.
— Вона вже велика, щоб слухатися нас і наших порад. Можемо лише застерегти її про наслідки. Власне, це я і зробила.
— Але ти її тільки налякала.
— Ну й нехай!
З-за дверей почулося:
— Пані президентко, вечеря готова.
Пройшовши Центральним коридором, вони опинилися в їдальні, що в західному кінці будівлі, відразу біля кухні. Посеред кімнати стояв невеликий круглий столик, високі вікна виходили на фонтан Північного моріжка. Піппа приєдналася до них за хвилину.
Тільки-но Полін наштрикнула креветку на виделку, в неї задзвонив телефон. Це був Сандіп Чакраборті. Вона встала, відійшла й повернулася до столу спиною.
— Сандіпе, це терміново?
— Джеймс Мур дізнався про відкладення нашої резолюції, — промовив Сандіп. — Його промову транслюють на
— Добре. Не кладіть слухавки. — Оголосила родині: — Вибачте, мушу перерватися на хвилинку.
Поруч із їдальнею містилася невеличка кімната, яку називали Салоном краси, хоч Полін ніколи не використовувала її за призначенням. Там стояв телевізор — вона увімкнула його, щойно зайшовши.
Мур виступав на баскетбольній арені, вщерть напханій його прихильниками. Стояв на сцені з мікрофоном у руці й говорив без папірця. Узутий був у ковбойські чоботи із загнутими носаками. Сцену за його спиною прикрашав смугасто-зоряний візерунок.
Він промовляв:
— Хто з присутніх тут чесних людей хотів би порадити президентці не покладати марних надій на ООН?
Камера сфокусувалася на глядачах, більшість із яких були вдягнені в повсякденний одяг: футболки та бейсболки з написом «Джиммі».
— О, то руки підняли всі! — промовив Мур, і зала засміялася у відповідь. — Тобто всі присутні тут розуміють це краще за Полін! — Спустившись зі сцени, зазирнув углиб зали: — У передньому ряду навіть діти попідіймали руки. — Камера швидко показала перший ряд. — Напевно, навіть вони пояснили б їй, що й до чого. — Мур поводився достоту як стендап-комік, вдало витримуючи паузи в потрібних місцях. — Якщо ви все ж оберете мене президентом...
Ці слова заглушила довга хвиля оплесків за