— Джимі, сюди! Подивіться на мене! Усміхніться, усміхніться!
Особливо сфотографуватися з ним хотіли жінки.
Він же без угаву говорив:
— Як ви? Радий бачити. Привіт. Дякую за підтримку, я це дуже ціную...
Молода журналістка піднесла до нього мікрофона й спитала:
— Під час промови ви будете засуджувати Китай за продаж зброї терористам?
— Я збирався порушити тему продажів зброї.
— І що скажете?
Мур безтурботно вищирився до неї:
— Бачте, якщо розповім вам зараз, ніхто не захоче слухати мене ввечері.
Полін сказала:
— Вимикайте.
Екран почорнів.
Чесс промовив:
— Ходяче посміховисько!
Мілт додав:
— Зате актор хоч куди.
Зазирнула Ліззі:
— Пані президентко, до вас містер Ґрін.
Полін підвелася, решта вчинила так само.
Вона сказала:
— Це ще не все. Зустрінемося завтра в конференц-залі. Чекаю від вас пропозицій, як іще показати Китаю нашу рішучість.
Усі вийшли, натомість увійшов Джеррі, зодягнений по-діловому: темно-синій костюм і смугаста краватка. В Овальному кабінеті він бував нечасто. Полін запитала:
— Щось трапилося?
— Так, — відказав він, сідаючи навпроти.
Мілт забув на дивані свій шалик. Джеррі підняв його й повісив на бильце.
— Сьогодні до мене в офіс приходила директорка школи.
Джеррі не зовсім відійшов від практики. Колишня фірма виділила йому невеличке, зате розкішне приміщення на одному поверсі з партнерами, офіційно — для роботи доброчинного фонду. Однак нерідко він, неформально й безкоштовно, надавав там консультації. Для компанії мати в себе чоловіка президентки було величезною перевагою. Полін ця ідея не вельми подобалась, але вона вирішила не конфліктувати.
Перепитала:
— Міз Джудд? Ти не казав, що вона мала зайти.
— Бо й сам не знав. Вона записалася на прийом під старим прізвищем: Дженкс.
Полін однаково нічого не розуміла. Утім, це не головне.
— У Піппи знову неприємності?
— Схоже, вона курить марихуану.
Полін отетеріла.
— У школі?
— Ні. За таке її б негайно відрахували. У них сувора політика, без найменших винятків. Не все так погано. Вона курила не на території школи, а в позаурочний час — коли ходила на день народження до Сінді Райлі.
— Але міз Джудд якось про це дізналась і змушена повідомити нам, хоч насправді жодних правил Піппа не порушувала.
— Саме так.
— Трясця. Чого діти не можуть із втішних опецьків одразу ставати відповідальними дорослими, без оцього бридкого перехідного віку?
— Дехто стає.
«Як-от сам Джеррі», — подумала Полін.
— І що міз Джудд хоче від нас?
— Щоб Піппа більше не курила трави.
— Добре, — сказала Полін, хоча сама думала: «І як це зробити? Я не можу примусити її навіть не розкидати шкарпеток, а складати їх у кошик із білизною».
Почувся голос Мілта:
— Перепрошую, я забув шалик.
Полін налякано озирнулася. Не чула, щоб відчинялися двері.
Мілтон забрав шалика.
Зазирнула Ліззі й промовила:
— Містере Ґрін, може, вам кави або ще чогось?
— Ні, дякую.
Помітивши Мілта, Ліззі спохмурніла.
— Пане віцепрезиденте, я не бачила, як ви зайшли! — Вона мусила бути чемна з гостями Овального кабінету, але їй не сподобалося, що хтось потрапив сюди без її відома. — Сер, я можу чимось вам допомогти?
Полін замислилася, чи багато встиг почути Мілт із її розмови з Джеррі. Навряд. Та й уже нікуди не дінешся.
Замість пояснення, Мілт підняв шалик.
— Даруйте, що перебив, пані президентко.
І поквапився до виходу.
Ліззі була збентежена.
— Пані президентко, мені дуже прикро.
— Ви не винні, Ліззі, — відказала Полін. — Ми перейдемо в резиденцію. Де Піппа?
— У себе — виконує домашнє завдання.
Секретна служба завжди знала перебування кожного й інформувала Ліззі.
Вийшовши разом з Овального кабінету на призахідне сонце, Полін та Джеррі попрямували до Резиденції звивистою доріжкою трояндового саду. Там піднялися на другий поверх у кімнату Піппи.
Полін зауважила, що плакат із білими ведмедями в головах ліжка поступився місцем знімку молодого красеня з гітарою — мабуть, великої зірки, хоч Полін і не знала, хто це.
Одягнена в джинси й світшот, Піппа сиділа, схрестивши ноги, на дивані перед ноутбуком. Підвела голову й спитала:
— Що?
Полін сіла на стілець.
— Сьогодні до тата приходила міз Джудд.
— І чого вона хотіла? З вашого вигляду бачу, прийшла зі шкандалем.
— Вона каже, ти куриш траву.
— Та бляха, звідки б вона про таке довідалася?
— Спокійніше. Певно, мова про день народження Сінді Райлі.
— Яка гнида вже їй настукала?
Полін подумала: «Як можна видаватися такою милою і розмовляти так грубо?»
Джеральд лагідно сказав:
— Піппо, це неправильне запитання. Байдуже, як про це дізналася міз Джудд.
— Її не має обходити, що я роблю після занять.
— А вона вважає інакше, і ми з нею згодні.
Награно зітхнувши, Піппа закрила ноутбук.
— І що мені тепер робити?
Полін згадала, як народжувала доньку. Так мріяла про дитину, але ж як це було боляче. Ось і зараз: вона любить її всім серцем, але ця любов завдає страшного болю.
Піппі відповів Джеррі:
— Не кури марихуани.
— Тату, її всі курять! Вона легальна у Вашинґтоні й іще в половині світу.
— Це шкідливо.
— Не так, як алкоголь. А ви вино п’єте щодня.
Втрутилася Полін:
— Згодна. Але школа це забороняє.
— Там нічого не тямлять.