Око ґолема полностью

— Я сам майже нічого не знаю, сер, — говорив він. —Але цього ранку біля мого дому було повно людей. Простолюд у паніці, сер. Переляканий. Дуже переляканий. Безладдя, та й годі.

Натаніель подався вперед:

— Яке безладдя?

— Здається, тут замішане якесь чудовисько, сер.

— Чудовисько? Яке саме? Чи не здоровенна кам’яна людина, огорнута темрявою?

— Не знаю, сер. Ми вже під’їздимо до абатства. Там збираються міністри.

У Вестмінстерському абатстві? Натаніель, украй невдово-лений, умостився на сидінні глибше і змусив себе заспокоїтись. Поволі все з’ясується. Цілком можливо, що ґолем завдав нового удару — тоді доповідь про події в Празі виявиться якнайдоречнішою. Натаніель перебрав усе, що йому було відомо, силкуючись зрозуміти, що й до чого, й міркуючи про те, чи вважатимуть його місію вдалою. В цілому виходило, що «плюси» якщо й переважали, то зовсім трохи.

До успіхів він зарахував рішучий удар, завданий ворогові: за допомогою Арлекіна йому вдалося знайти джерело пергаментів для виготовлення ґолемів і знищити його. Він дізнався, що до цієї справи замішаний той самий страшний бородатий найманець, і що за ним стоїть якась таємнича постать, причетна — якщо вірити найманцеві — і до минулої Лавлейсової змови. Існування такого зрадника — новина, безперечно, важлива. Мінусом, однак, є те, що Натаніель так і не довідався, хто ж цей зрадник. Звичайно ж, довідатись про це було б украй важко, навіть бідолаха Кавка не знав його імені...

Натаніель нервово засовався на сидінні, пригадавши свою обіцянку старому чарівникові. Чеські шпигуни, діти Кавки, вочевидь, ще живі й перебувають у британській в’язниці. Якщо це так, то Натаніелеві буде вкрай важко добитись їхнього звільнення. Проте чи так це важливо? Кавка все одно мертвий! Отож про обіцянку можна спокійно забути. Та попри всю цю бездоганну логіку Натаніель виявив, що не може викинути все це з голови. Сердито труснувши головою, він повернувся до серйозніших речей.

Особа зрадника — досі загадка, але найманець дав хлопцеві один важливий ключ. Той, хто найняв його, знав, що Натаніель вирушає до Праги, й наказав найманцеві вдатися до відповідних дій. Водночас Натаніелева подорож була цілковито несподіваною для нього самого й зберігалась у таємниці. Майже ніхто про неї не знав.

А хто все ж таки знав? Натаніель перелічив їх на пальцях однієї руки. Він сам; звичайно ж, Вайтвел — саме вона його й послала туди; Джуліус Теллоу — той був присутній на нараді. А ще — заступник міністра закордонних справ, що давав Натаніелеві настанови перед польотом: Вайтвел просила його підготувати мали й документи. І все. Хоча... зачекайте-но... Натаніелеві пригадався ще один момент. Ота зустріч із Джейн Фаррар у вестибюлі, коли вона застосувала Чари... Чи не бовкнув він тоді чого зайвого? Згадати було важко: її закляття трохи запаморочило йому голову. Ні, не виходить... Нічого згадати він не міг.

Та навіть у цьому разі коло підозрюваних було досить вузьке. Натаніель замислено гриз ніготь. Тепер слід бути вельми обережним... Найманець сказав ще дещо: у його наймача багато слуг. Якщо зрадник так близько, як тепер видавалося Натаніелеві, треба стежити за кожним своїм кроком. Хтось із носіїв влади таємно використовує ґолема, керуючи ним за допомогою магічного ока. Звичайно ж, він не хоче, щоб Натаніель продовжував своє розслідування. Можливі замахи на його життя. Треба, щоб Бартімеус увесь час був поблизу..

Проте, незважаючи на всі ці тривоги, на той час, коли естакада нарешті закінчилась і автомобіль опинився в центрі Лондона, хлопець був дуже задоволений собою. Будь-що він запобіг появі в столиці нового ґолема — і за це його, безперечно, похвалять по заслузі. Відразу почнеться розслідування, і зрадника викриють. Передусім треба доповісти про все Вайтвел та Деверо. Вони облишать геть усі справи, аби його вислухати.

***

Ця щаслива впевненість, одначе, похитнулася ще до того, як автомобіль під’їхав до Вестмінстера. Наближаючись до Темзи, Натаніель почав помічати дещо незвичне: купки простолюду юрмилися вулицями, жваво про щось балакаючи, а бруківку було захаращено всіляким сміттям — камінням, уламками димарів та друзками скла.

Сам Вестмінстерський міст було перекрито нічною поліцією, і охорона перевірила в шофера документи, перш ніж пропустити його. З мосту Натаніель побачив, що над конторською будівлею, нижче за течією Темзи, здіймається густий дим. Годинник на стіні будівлі було розбито, стрілки відірвано і встромлено в стіну. Вздовж набережної так само купчилися роззяви, що було кричущим порушенням закону про громадську поведінку.

Проминувши будівлю Парламенту, автомобіль під’їхав до сірої брили Вестмінстерського абатства, де рештки Натані-елевої самовпевненості розвіялися вщент. Газон біля західного входу було геть заповнено службовими фургонами «швидкої допомоги» й нічної поліції, а також численними блискучими лімузинами. Над капотом одного з них майорів золотий прапорець Деверо. То сам прем’єр-міністр також тут...