— Зачекайте, Генрі, — пан Деверо, здавалося, був роздратований не менше за своїх міністрів, одначе залишався чемним. —Хлопчик має рацію. Річ у тім, Мендрейку, — пояснив він, — що ми боялися катастрофи, на зразок тієї, що сталася нині. Перед смертю Ґледстон обіцяв жорстоко помститися кожному, хто потривожить його могилу, а ми всі знаємо, що подолати його силу нелегко. Яке саме закляття він вигадав і яких демонів використав — нам невідомо, хоча...
— Я трохи вивчав це питання, — з невимушеною усмішкою перервав його Квентін Мейкпіс. — Ґледстон завжди цікавив мене. Під час похорону могилу було запечатано Чумним Закляттям — досить потужним, але не настільки, щоб його не можна було обійти. Проте свій саркофаг Ґледстон готував сам. Сучасні джерела кажуть, ніби магічна аура, що виходила з його решток, убила кількох бісів, які несли свічки. Цього попередження, одначе, виявилось замало: невдовзі по його смерті кілька чарівників з його уряду зневажили заборону і проникли до склепу, щоб забрати посох. Вони зупинили Чумне Закляття, спустилися вниз — і більше ніхто їх не бачив. Спільники, які чекали їх назовні, лише чули, як хтось замкнув двері склепу зсередини. Відтоді ніхто не наважувався, щоб випробувати на собі оборону великого старого. До минулої ночі...
— То ви гадаєте, що це скоїв Спротив? — запитав Натаніель. — Якщо там залишились трупи, вони можуть дати нам ключ. Я хотів би...
— Пробачте, Мендрейку, — відповів Дюваль, — та це вже не ваша робота. Тепер цим займається поліція. Досить сказати, що розслідування ведуть мої Сірі Спини, — начальник поліції обернувся до прем’єр-міністра. — Гадаю, Руперте, що настав час бути суворішим. Цьому хлопчиськові — Мендрейкові — було доручено переслідувати Спротив. А тепер Вестмінстерське абатство—місце спочинку великих людей — розгромлено, Ґледстонову могилу пограбовано. Вкрадено посох. А цей хлопчисько нічого не вдіяв!
Пан Деверо поглянув на хлопчину:
— Що ви можете сказати на це?
Натаніель хотів розповісти про свої празькі пригоди, та зрозумів, що це буде марно. Він не має жодного доказу. До того ж цілком можливо, що зрадник зараз сидить тут і стежить за ним. Краще буде зачекати...
— Нічого, сер.
— Я дуже засмучений, Мендрейку. Глибоко засмучений, — прем’єр-міністр відвернувся. — Пані й панове! Нам слід вистежити останніх членів Спротиву й повернути посох. Той, кому пощастить це зробити, дістане заслужену нагороду. Та спершу треба знищити кістяк. Зберіть своїх найкращих чарівників через... — він позирнув на годинник, — через дві години. Я хочу, щоб цю проблему було вирішено. Зрозуміло?
Залунав стриманий схвальний гомін.
— Тоді нараду закрито.
***
Натовп міністрів покинув абатство. Панна Вайтвел і Теллоу заклопотано поспішали вслід за іншими. Натаніель, однак, не приєднався до них. «Чудово, — подумав він. — Тоді я теж не матиму з вами справ. Я вестиму своє власне розслідування».
На лаві в нефі, проглядаючи свої нотатки, сиділа молоденька чарівниця. Натаніель розправив плечі і якомога впевненіше підійшов до неї.
— Привіт, Феннел, — по-приятельськи сказав він. — Поганенька нівроку справа...
Дівчина здригнулася:
— О, пане Мендрейку! Я й не знала, що ви досі займаєтесь цією справою. Авжеж, прикра історія!
— Про отих щось пощастило дізнатися? — він кивнув у бік могили.
Феннел стенула плечима:
— Дещо пощастило, та користі з того мало. Старий мав з собою документи на ім’я такого собі Теренса Пенніфізера — власника крамниці для митців у Саутворку. Всі інші — набагато молодші. Можливо, працювали в його крамниці. Імена їхні поки невідомі. Я саме збиралася до Саутворку, щоб перевірити його папери...
Натаніель поглянув на свій годинник. До призначеного часу виклику — ще дві години. Вистачить...
— Я поїду з вами. І ще одне запитання... — він завагався, відчувши, як тьохкає його серце. — Там, у склепі... серед трупів не було дівчини — худорлявої, з прямим чорнявим волоссям?
Феннел насупилась:
— Серед тих, що я бачила, — ні.
— Гаразд, гаразд. То що, ходімо?
***
Навколо крамниці Пенніфізера стояли кремезні хлопці з нічної поліції, а всередині заклопотано нишпорили чарівники з кількох міністерств. Натаніель і Феннел показали свої перепустки — і ввійшли. Не звертаючи уваги на пошуки викрадених артефактів, що тривали довкола, вони заходилися перегортати стос потертих бухгалтерських книг, виявлених за прилавком. Через кілька хвилин Феннел відшукала список імен.
— Запис виплат співробітникам, — пояснила вона. — Два місяці тому. Можливо, всі вони належали до Спротиву. У крамниці зараз їх немає.
—Ану, погляньмо... — Натаніель хутко проглянув список. «Енн
— Ось іще один список, сер.
