Найтемнішої години по півночі Кіті вирушила на схід уздовж Темзи, аж поки дісталася до Саутворкського мосту. То була найнебезпечніша частина всієї подорожі: всякого, хто переходив міст, було чудово видно, тим паче її з цим посохом. Кіті знала, що всі магічні речі випромінюють сяйво, помітне кожному, хто здатен його бачити, й підозрювала, що демони можуть уздріти її здалека. Тому вона довго вичікувала, ховаючись по кущах біля моста й набираючись хоробрості, — а тоді нарешті хутко перебігла на той бік Темзи.
Коли тільки почало розвиднятись, Кіті пройшла невелику арку і опинилась у дворі покинутих стаєнь, де Спротив зберігав свою зброю. То було єдине укриття, яке вона знала, — а укритись їй було вкрай потрібно. Кіті аж спотикалася з утоми; ба більше, їй почало ввижатись, ніби хтось підкрадається до неї ззаду, — тож її серце раз по раз тьохкало. Іти до крамниці — це вона розуміла — не можна, надто тепер, коли пан Пенніфізер лежить під стіною склепу (вона уявляла це напрочуд ясно) і його от-от знайде поліція. До себе на квартиру йти теж нерозумно (Кіті зусиллям волі змусила себе повернутися до нагальних проблем); чарівники, що обшукують крамницю, напевно дізнаються про неї й невдовзі навідаються до її помешкання.
Кіті в темряві намацала ключ у схованці, крутнула ним у замку. Не зупиняючись, щоб увімкнути світло, прокралася навпомацки коридорами і опинилася в дальній коморі, де краплі води спадали зі стелі в переповнене відро. Тут вона кинула посох на бетонну підлогу, простяглася поруч із ним — і заснула.
***
Вона прокинулася в пітьмі і довго лежала так, змерзла й заклякла. Потім підвелася, намацала вимикач і увімкнула єдину лампочку під стелею. В коморі все було так само, як і вчора, коли разом з нею тут були її товариші. Коли Нік управлявся в бойових прийомах, а Фред зі Стенлі жбурляли диски. Кіті помітила щілину у сволоку, де застряг Фредів диск. Що тепер було користі з усіх цих тренувань?
Кіті сіла на дровітню і втупилась у протилежну стіну, безсило поклавши руки на коліна. В голові їй прояснилося, тільки трохи паморочилося з голоду. Кіті глибоко зітхнула й спробувала зосередитись на тому, що їй робити тепер. То було нелегко: віднині все її життя пішло шкереберть.
Більше ніж три роки всі свої зусилля й думки вона віддавала Спротиву. А тепер, за одну-єдину ніч, усе це було знищено, ніби потопом... Звичайно, Спротив і за кращих своїх часів був досить-таки хитким: вони постійно сперечались і сварились, як їм краще діяти, а за останні місяці такі суперечки тільки посилились... Але тепер не залишилось геть нічого. Товариші її загинули, а разом з ними пропали і їхні спільні ідеали.
Та чи були вони насправді, ці ідеали? Те, що сталося в абатстві, змінило не тільки її майбутнє, а й сенс її минулого. Тепер марнота всієї їхньої справи здавалась їй очевидною. Марнота й глупота... Згадуючи пана Пенніфізера, вона бачила тепер не переконаного проводиря, за яким так довго йшла, а розчервонілого, вишкіреного, спітнілого злодюжку, що копирсався в огидному лахмітті, шукаючи небезпечні речі...
Чого вони взагалі сподівалися добитись? Чим їм могли б стати в пригоді ці артефакти? Хіба можна було зупинити чарівників хоча б тією кришталевою кулею? Авжеж, ні! Увесь цей час вони просто дурили самі себе. Спротив виявився не дужчим за блоху, що кусає за вухо дога: один помах лапи — й кінець!
Кіті витягла з кишені срібну підвіску і вирячилась на неї. Дарунок бабусі Гірнек врятував їй життя. їй просто пощастило, що вона вижила взагалі.
Серцем Кіті давно відчувала, що товариство гине, але те, що знищити його виявилось так просто, все одно приголомшило її. Один-єдиний демон — і вся їхня стійкість до магії звелася нанівець. Всі їхні сміливі промови, Гопкінсові мудрі поради, Фредові вихваляння, Нікові міркування — все було марним. Кіті тепер ледве могла пригадати їхні докази: пригода в склепі цілковито стерла всі її давніші спогади.
А ще й мудрий пан Гопкінс! Пригадавши блідого бібліотекаря, Кіті аж зайшлася гнівом. Де
Посох лежав на підлозі серед купи сміття. Раптово розлютившись, Кіті вхопила його обома руками й щосили вдарила об коліно. Проте, на свій подив, нічого цим не добилася — хіба що мало не вивихнула собі зап'ясток. Посох виявився міцнішим, ніж видавався зовні. Кіті з криком жбурнула ним у стіну.
