Професор Жуйрук наразі, безумовно, мертвий. Лише цього досить для чудової картини гонитви. Інспектор, що відправився на його пошуки, вірогідно, протримався довше, оскільки він був молодший і розпалений зустріччю з Олив. Попри все ніхто не може знати, що з ними трапилося по той бік чорної зони. Є місце для непевності, як то кажуть продавці папуг, що вміють розмовляти. Цікаво, що ми поки що так і не були присутні при зляганні відлюдника й негритянки: зважаючи на відносну важливість персонажа Клода Леона на початку, цій затримці немає жодного пояснення. Було б непогано, якби вони нарешті це здійснили перед неупередженими глядачами, адже наслідки цього повторюваного акту мають відобразитися на фізичному стані відлюдника таким чином, що можна буде передбачити з певним ступенем вірогідності, чи він триматиме удар, чи помре від виснаження. Без жодного упередження щодо майбутніх подій, ми, певно, у стані точно визначити, що збирається зробити Анжель. Можна припустити, що погляди й дії його друга Анни (що має псяче ім’я, хоча цей фактор прямо на події не впливає) мають досить значний вплив на Анжеля, якому лишається лише прокинутися остаточно, замість того щоб прокидатися час від часу й рідко до ладу, але, на щастя, завжди в присутності свідка. Закінчення історій решти персонажів, правду кажучи, менш передбачувані: чи то нерегулярне фіксування їхніх подій призводить до невизначеності радіусом у кілька градусів свободи, чи то, незважаючи на докладені зусилля, їхнє існування так і не стало реальним. Можна припустити, що внаслідок відсутності користі їх буде скасовано. Ви, безумовно, звернули увагу на незначну присутність головного персонажа, яким, безумовно, є Рошель, як і ще однієї дійової особи — Deus ex machina,[50] яким можна вважати або кондуктора, або водія 975-го, або шофера жовто-чорного таксі (колір якого дає змогу зрозуміти, що йдеться про приречену автівку). Ці елементи є лише каталізаторами реакції: вони не беруть участі в процесі й ніяк не впливають на фінальну рівновагу.
<p>Третій хід</p><p>І</p>Амадіс спостерігав за діями Карло й Марена. Пробоїна, пророблена в готелі, ще не досягла потрібної висоти. Наразі вона закінчувалася на рівні першого поверху, а далі мала б повністю розрізати будівлю навпіл. Перед тим як продовжити, технічні виконавці розчищали завали. Підперши стіну біля сходів другого поверху, стояв Дюдю. Заклавши руки в кишені, він почухав голову й розмірковував над Анниними словами, вигадуючи, як би обійтися без його послуг. Він вирішив піднятися нагору й поглянути на роботу обох інженерів. Якщо креслення завершено або близько до того, це могла бути слушна мить, аби їх спровадити.
Дюдю пройшовся поглядом по численних мірах уже споруджених шляхів. Піднята на палях, залізниця здавалася іграшковою. Гладенько вирівняний пісок під шпалами чекав на баласт. Накриті брезентом, розібрані вагони й паротяг спочивали на будмайданчику біля стосів рейок і шпал.
