Вони потоваришували ще школярами, коли разом відвідували науковий гурток. У середній школі вони були нерозлийвода, відбувалися жартами, коли їх вважали парою. Але їхні стосунки так і не переросли у кохання. Як дівчина вона Тобі не цікавила, як не цікавили його і решта дівчат. Подейкували, що він — гей, але то теж було неправдою. Насправді що старшим ставав Тобі, то менше йому хотілося спілкуватися з людьми. До того часу, як вони перейшли до старших класів, він цілком присвятив себе комп’ютерам та своїй місії створити наступне Неймовірне Відкриття. Не якийсь там дурний застосунок до мобільного. А персональний комп’ютер чи смартфон нового покоління або іншу неймовірну річ, що змінить світ. Хоча із часом їхні шляхи розійшлися, Тобі відповів їй після першого гудка і ні миті не вагався, коли Меґі запитала, чи можна їй приїхати.
— Ласкаво прошу до мого барлогу, — промовив Тобі з заразливою усмішкою. Його зачіска мала неохайний вигляд, ніби його стригла мати вдома тупими ножицями, та й худорляве, нетреноване тіло мало змінилося.
— Нічого собі! — вигукнула Меґі з награним захватом, — та тут у тебе…
— Безлад? Як в Унібомбера?19 — незворушно поцікавився Тобі.
— Над чим працюєш? — запитала Меґі.
Тобі лише посміхнувся у відповідь:
— Так я тобі й сказав! Може, тебе підіслали конкуренти з МТІ20, щоб розвідати мої таємниці?
Меґі штовхнула його ліктем.
— Ой! — заскиглив той, потираючи червону пляму від удару на кістлявому передпліччі.
Потім уважно придивився до дівчини:
— Ти як, Меґі?
Чому це він питає? Тому що вона давно не заглядала до його бетменського лігва? Чи, може, вже чув про те, що сталося на вечірці?
— Я маю на увазі, що в чаті дехто плеще язиком…
— У мене все добре, — відповіла Меґі, уникаючи його погляду.
Врешті зібралася з духом і змусила себе підняти голову і поглянути йому в очі:
— Мені потрібна твоя допомога.
— Це я вже зрозумів, — відповів Тобі, всівшись у пошарпане крісло біля стіни.
— Можливо, тобі доведеться порозпитувати своїх пришелепкуватих друзів-комп’ютерників, — продовжувала Меґі.
— Ніякі вони не пришелепкуваті! Хіба що неохайні. Та дивакуваті. Але не пришелепкуваті.
— Як скажеш.
Тобі стенув плечима:
— То в чому річ?
— Мені треба знати, як можна відслідкувати когось за його мобільним телефоном.
Тобі підскочив на ноги й рушив до чайного столика, за який йому слугували кілька дощок, покладених на цеглини.
— Дуже просто. Візьми мобільний і завантаж відповідний застосунок для відслідкування. Ти що, телевізор не дивишся?
— Але я не знаю, кому належить мобільний. У мене є тільки номер.
Тобі пошкріб підборіддя, постояв і врешті всівся за робочий стіл з моніторами. Одягнув навушники з мікрофоном. Меґі старалася не заважати. Хлопець поклацав по клавіатурі, потім щось промовив у мікрофон. Засміявся, ще поклацав по клавішах. Нарешті видав: «Дякую, друже!»
На відміну від того, яким бачили Тобі в школі — вічно згорбленим, похнюпленим, — тут він здавався справжнім супергероєм.
Хлопець зняв навушники:
— Що ж, простіше не буває!
— Тобто як?
— У тебе є двісті баксів?
Меґі підозріло примружилася:
— Навіщо?
— Ти хочеш знати, де зараз той мобільний чи ні?
— І задля цього я маю відправити невідомо кому двісті доларів? Він що, нігерійський принц?
— Тобі треба відслідкувати той мобільний? Двісті баксів — і вони нададуть тобі координати будь-якого номера за останній місяць. Мій товариш каже, що це законно. Мисливці за головами постійно користуються цією послугою.
— Як на мене, то це не зовсім законно.
Тобі махнув рукою.
Меґі замислилася, не знаючи, як вчинити. Двісті баксів — кругленька сума. Їй довелося чимало попрацювати нянькою та приватним репетитором, щоб заробити собі достатньо грошей на новий ноутбук для коледжу. Але й розчаровувати батька їй не хотілося.
— Це точно не розвід на гроші?
— Він прислав мені брошуру. Схоже на серйозну фірму.
Тобі клацнув по лінку, і Меґі схилилася, щоб і собі почитати через його плече. Компанії з телекомунікацій продавали неймовірну кількість даних щодо локації мобільних телефонів іншим компаніям, а ті у свою чергу їх перепродавали іншим компаніям, що пропонували особливі пакети послуг з локалізації банкам та іншим закладам, яким треба було перевірити інформацію, зазначену особами у документації. У брошурі вказувалося, що банки можуть таким чином легко звірити місцеперебування клієнта за даними локалізації його мобільного телефона.
— А як же боротьба з переслідувачами або насильниками, які відстежують своїх жертв? — запитала Меґі.
Тобі важко зітхнув:
— Ти хочеш змінити світ чи відслідкувати мобільний?
—
Тобі кивнув:
— Мені потрібен номер.
Меґі назвала.
Тобі переказав гроші. Усього кілька натискань на клавіші.
— Вони надішлють інформацію протягом двадцяти чотирьох годин, — сказав Тобі, — а тепер не хочеш розповісти мені, у чому річ?
— Ні.
— Добре. І не хочеш розказати, що сталося минулої ночі?
— Ні, — відповіла Меґі, — але мені б хотілося скористатися твоєю допомогою ще в одному питанні.
Меґі закліпала віями. У Тобі вирвався мимовільний стогін. Він кивнув, запрошуючи її продовжувати.
