Лів увійшла до Ноєвого офісу. У приймальні її привітала двадцятирічна красуня секретарка з професійною усмішкою на устах.
— Добрий день, — промовила Лів, — я Олівія Пайн. Сподіваюся, віце-губернатор Браун знайде хвилинку для мене.
Красуня втупилася поглядом в екран комп’ютера. Нарешті вона сказала:
— Я не можу знайти, на який час вам призначено зустріч.
— Насправді мені її не призначали. Ми — давні друзі. Я проїздом у місті. Ви не могли б передати, що Лів хотіла б із ним зустрітися?
Секретарка знову всміхнулася, цього разу не так привітно.
— Сідайте, будь ласка.
Через кілька хвилин з одного з кабінетів вийшов юнак, і Лів аж рота роззявила від несподіванки.
— Місіс Пайн?
Рукава сорочки юнака були закочені до ліктів, а сіро-голубі очі такого самого кольору, як і в батька, здивовано дивилися на Олівію.
— О господи, Кайле! Як ти виріс!
У Лів болісно защеміло серце. Побачивши Ноєвого сина, колишнього однокласника Дені, вона знову поринула у невпинний вир думок про те, «а що б було» та «а якби».
— Як ви? — запитав Кайл, і вони збентежено обнялися. Ной колись казав їй, що Кайл почувався винним, адже то він влаштував вечірку. Лів ніколи його ні в чому не звинувачувала, він тоді був ще дитиною. Староста класу, який організував свій перший акт непокори, аби справити враження на однокласників. Та й правда полягала в тому, що якби Дені з Шарлот не пішли на ту вечірку, то подалися б на якусь іншу. Лів та Еван постійно сварилися, дорікаючи одне одному, що прогледіли сина.
— Усе добре, — відповіла Лів, — а ти як? Працюєш із татом?
— Лише кілька годин на тиждень. Я вивчаю юриспруденцію в університеті.
— Це чудово, Кайле, просто чудово! — У Лів знову защеміло в грудях.
Кайл не запитав її про мету візиту, просто провів коридором до дверей батькового кабінету.
Ной підвівся з-за письмового столу і рушив назустріч:
— Яка несподіванка!
— Сподіваюся, приємна.
— Жартуєш?
Він обняв її. Обоє ніжно поплескали одне одного по спині.
— Бачу, ти вже зустрілася з нашим офісним хлопчиком для биття, — сказав Ной, поклавши синові руку на плече.
— Авжеж. Таке враження виникло, ніби тебе побачила на студентському фото.
— Але без патлів на потилиці, — засміявся Кайл.
— Що ти розумієш!? Тоді так модно було! Скажи йому, Ліві, яким я був красенем!
Почувши оте своє старе прізвисько, Лів ще більше розхвилювалася.
— Звичайно, він був твердо у цьому переконаний, — змовницьки підморгнула вона Кайлу.
— Я залишу вас наодинці з вашими спогадами, — промовив Кайл.
— Було приємно тебе побачити, — кинула йому Лів навздогін.
Ной провів її до зони відпочинку. Вона сіла в крісло з підлокітниками навпроти нього, у той час як Ной умостився на диванчику. Кабінет було обставлено зі смаком, якщо не брати до уваги своєрідну стіну слави. Десятки фотографій у рамках, на яких Ной був зображений у компанії різних політиків та видатних осіб. Її погляд зупинився на знімку Ноя із Джорджем Клуні, де обоє сиділи за довгим столом, як під час тематичної дискусії, і мали відповідно серйозний вигляд. Схоже, що «Жорстока натура» виставила під прожектори не лише родину Лів.
— Я чула, ти ідеш на підвищення, — сказала Лів.
Той задоволено ледве помітно усміхнувся.
— Якби я знав, що ти будеш у місті, — промовив Ной, — я б запросив тебе на обід. Або…
— Я не планувала, — відповіла вона, — але мій батько…
— О господи, сподіваюся, нічого страшного.
— Ні, він почувається добре. Правда, його хочуть викинути з будинку-інтернату, але зі здоров’ям непогано.
— Чому це?
— Бо завдає клопоту персоналу.
Ной реготнув:
— Нічого іншого від Чарлі я й не чекав. Мені теж колись дісталося від нього.
Лів усміхнулася.
— Я радий, що ти зайшла, — продовжив Ной, — я боявся, що після останнього разу…
Він замовк.
— Мені дуже шкода. Мені було не до того.
— Це я повинен вибачитися.
— Чому б нам не спробувати розпочати все спочатку?
— Мені б дуже хотілося, — відповів Ной.
Помовчав і додав:
— Знаю, що Верховний Суд відхилив апеляцію.
Лів кивнула.
— І ти, почувши, що мене скоро призначать губернатором, хочеш запитати, чи не допоможу я з проханням про помилування…
— Та ні, Ною, зовсім ні! — відповіла Лів. — Звісно, це було б чудово, якби ти зміг допомогти, але я прийшла не через це.
— Ні?
— Я прийшла просити про
Ной посміхнувся. Його зуби здалися їй білішими, рівнішими, аніж раніше. «Порцелянові коронки», — подумала вона. Хай там як, але з віком він погарнішав. Час несправедливо грає на руку тим, хто має Y-хромосому.
— Моя сестра й директор будинку-інтернату довго думали і дещо придумали. Якщо згодом призначений новий губернатор зможе прискорити вирішення низки проблем із отриманням ліцензій на користь компанії — власника будинку, тоді вони, можливо, захочуть не брати до уваги деякі особливості, скажімо, у поведінці мого батька.
— То це Деніс Ченґ тебе сюди направив.
— Я б сама не просила, але вони погрожують викинути його звідти. У нас немає іншого виходу. І я…
— Добре, — промовив він, — домовилися.
Лів не зрозуміла:
— Що ти маєш на увазі? Думаєш, ти зможеш допомогти?
