Пацієнт полностью

— Він має для цього підстави. Поповзуть розмови, чутки в таких маленьких містечках поширюються швидко, а це лише все ускладнить. Справа ж така… як би це сказати? Абсцес… Ви ж знаєте — її не розкрили, — він якось зневірено змахнув рукою.

— Можу з вами погодитися, — кивнула Кайса. — Такі нез’ясовані речі легко завдають болю, тут потрібна обережність. Але ж ви й самі можете поспілкуватися з очевидцями.

— Люди не захочуть розмовляти з чужинцем, який випитуватиме їх про давню кримінальну справу. А вам це легше зробити.

Кайса перехопила його погляд. І знову подумала, що він має засмучений вигляд, чи радше, зболений.

— Був би вдячний, якби наша розмова залишилася в таємниці, — попросив Йоран Нордін.

— А чим займетеся ви?

— Іншими розслідуваннями.

Кайса зміряла його задумливим поглядом. Якими розслідуваннями? Їй не раз доводилося чути, що редакції газет залучали до роботи, пов’язаної, чесно кажучи, з порушенням закону, приватних детективів, які добували документацію, недоступну журналістам. Може, його найняла редакція «Холодних фактів» на шведському телеканалі TV4, документальної програми, відомої своїми сенсаційними журналістськими викриттями? А може, родина Юлії попросила про допомогу? Але чому тепер, через понад тринадцять років після зникнення дівчини?

— Гаразд, я поговорю з очевидцями лише за однієї умови, — сказала Кайса.

— Якої?

— Якщо я знайду щось нове в цій справі, то чи зможу використати інформацію як журналіст?

Нордін кілька секунд дивився на неї, а потім усміхнувся.

— Ви саме така, як я собі й уявляв. Але окей, це порядна угода.

— Ви хотіли б на комусь конкретному сфокусувати мою увагу?

— Сусідський хлопець, друг, який стверджував, що тієї ночі бачив Юлію з братом. Поліція довірилася його свідченням, але доказів, що брат мав стосунок до зникнення Юлії, так і не знайшли. А якщо… якщо друг сказав неправду?

— Фруде Ульсен, — ствердно кивнула Кайса. — Я його пам’ятаю. Всі хотіли взяти в нього інтерв’ю, але він вперто не погоджувався.

— От-от, думаю, що Фруде Ульсен щось приховує.

— Звідки такі підозри?

Йоран Нордін показав пальцем на ніс, чуття, мовляв.

— Таке відчуття з’являється, коли довго в грі. Однак мені потрібна конкретика. Розмовляти зі мною він не захоче. А з вами… Ви ж можете вигадати якийсь привід для балачки! Ви ж бо журналіст.

— Якщо, на вашу думку, Фруде Ульсен збрехав, то що могло бути його мотивом?

— Має що приховувати, ясна річ.

— Підозрюєте, що він якось пов’язаний зі зникненням Юлії.

— Можливо…

Коли за Кайсою зачинилися двері, Йоран Нордін знову підійшов до вікна, прихилився до підвіконня й енергійно потер долонями обличчя. Стемніло, сніжинки поволі падали на землю; у морі жодного суденця, лише сніжні кришталики виблискували на причалі. Він стояв біля вікна, доки згасло освітлення на терасі ресторану внизу. Тоді зготував собі ще кави, увімкнув телевізора і сів дивитися. Час до часу позирав на годинника, але з місця не вставав. Пізно ввечері підійшов до одежної шафи, вийняв кілька речей, одягнув темні штани й куртку-вітрівку. Понишпоривши у валізі, знайшов кишеньковий ліхтарик і поклав його в наплічник разом з біноклем, шапкою та рукавичками.

Він їхав пустельною дорогою з Лусвіки через село Флятбюґда на інший бік острова, повз вказівник з написом Кінець і далі до бухти на самому краю, до Кістевіки. Там припаркувався на причалі, біля занедбаної фабрики рибальського спорядження, між старим, покинутим караван-причепом та іржавим снігоочищувачем. Трохи посидів в авті, дивлячись на море, яке вигойдувалося і виблискувало металічним полиском у сяйві місяця.