Кайса змінила налаштування на Google Maps на street view й повела «мишку» через довге село Флятбюґда, повз вересові луки по обидва боки дороги, яка вилася між підніжжям гори й узбережжям. Маленькі бічні вулички мали потішні назви, Кінський сад і Садівнича, поблизу Оселедцевого мису вона впізнала крамницю, школу й спортивний зал. «Пагорб Дому молитви» стояло на іншому вказівнику, там — дім молитви і цвинтар. Дорога часто вела впритул до стін будинків та клунь. Схил гори й луки понад морем густо заселені. За п’ятсот метрів до будинку Юлії, розташованого на Кінці, тобто фактично в кінці головної сільської вулиці, доволі довгий відтинок дороги, мабуть, з кілометр, був прорубаний у скелі й петляв повз прибережне каміння. Коли зривалися вітри, і море штормило, цей шмат дороги ставав непроїзним, бо хвилі перекочувалися через полотно. Кайса натиснула на «мишку», повела її прямо й побачила, що далі, перед мостом через невеличку річку, дорога вужчає, а за мостом — табличка «Кінець». Десь на цій дорозі, між домом молитви й Кінцем, 28 жовтня 2002 року зникла Юлія Вінтер. Вечір був незвичайно темний, бо всі ліхтарі вздовж того відтинку дороги вийшли з ладу. Бушував вітер і дощило.
Доки Кайса сиділа за ноутбуком, позад неї, як завжди, коли вона працювала, тихим звуковим фоном дзумкотів новинами телевізор. Вона голосніше ввімкнула звук. Її колишній колега з Каналу-4, Нільс Лієр-Гольм, був гостем у студії. Колись вони два роки відсиділи поруч у так званому відкритому редакційному офісі. Нільс був майже її одноліток, трохи молодший, десь під сороківку, пішов з Каналу-4 приблизно в той час, як вона взяла доглядову відпустку й переїхала до Лусвіки. Тепер Нільс працював коментатором у редакції газети «VG», був одним з її профільних журналістів, відомий своїм вправним пером і талантом журналіста-детектива. Поза роботою поводився скуто і простакувато, міг голосно реготати з власних жартів, але не завжди розумів жарти інших. Та й, взагалі, був чудним чоловіком: маленький на зріст, повнуватий, світло-руде волосся з високими залисинами. Однак манера поведінки, вміння формулювати висловлювання і навіть зовнішній вигляд сприяли тому, що його часто запрошували коментатором на всілякі радіо- і телепередачі. Він був справжньою атракцією: компетентний, гострий на язик, дотепний, хоча й сам це не завжди розумів, трохи не такий, як решта коментаторів, які начеб застрягли в одному образі. Останнім часом він з’являвся і в деяких розважальних програмах. З непомітного, однак визнаного серед колег журналіста з високим статусом, Нільс став людиною, яку впізнавали на вулицях.
Кайса завжди мала з ним добре порозуміння. Він був ходячою енциклопедією, коли йшлося про події і дати в норвезькій політиці, Кайса часто довідувалася від нього те, чого не знала сама. Тепер, на екрані, він коментував висловлювання міністра міграційної політики Сюльві Лістгауґ. Поштовхом до дискусії стала стаття у «VG» про правий популізм, у якій редакція цитувала норвезьких правих екстремістів, які вихваляли Лістгауг. Серед них був і Туре Тведт, лідер ультраправої організації «Вігрід», він висловив радість, що міністр нарешті правильно закцентувала на ставленні до біженців. Лієр-Гольм наголосив, що такий міністр, якого підтримують «нацики» і який своєю риторикою провокує суперечки й поляризацію дебатів, та ще й у сфері, де більшість партій Стуртинґу досягли консенсусу, створює чималі проблеми своєму прем’єр-міністрові.
«Браво, Нільсе», — подумала Кайса, коли сюжет закінчився. Вона вилогінилася з ноутбука, встала з-за столу. Час братися до обіду. Скоро повернуться зі школи Андерс і Тея. Кайса налила собі у велике горня кави й рушила до вітальні. Юнас досі спав. Вона обережно приклала долоню до його чола — ще трималася невелика гарячка; потім стала біля вікна. Нарешті розпогодилося, угорі ясне синє небо. Наближався Великдень, і сонце, якщо йому вдавалося прорватися крізь хмари, відчутно пригрівало. За день воно розтопило іній з дерев, пожовкла трава на луках над морем уже не хрумтіла від морозу. Їхній будинок стояв на горі, з вікон було видно всю Лусвіку. Погляд поволі ковзав від помальованих набіло човнових повіток, ряду сірих, пошарпаних негодою рибацьких клунь аж до двох пірсів у гавані у вигляді кінської підкови.
Кайса любила цей старий будинок, але влітку вони знову переїдуть в Аскер. Карстен знову почне працювати комісаром поліції на повну ставку в Кріпос, головному поліцейському кримінальному управлінні.
