Несподівано їй згадалися слова Сіндре Нурберґа про книжку, яка потрапила йому до рук. Кайса зателефонувала старому лікареві й запитала, як називалася книжка, у якій згадувалося про твори мистецтва, сховані в часи війни в Дікемарку.
— «Комунальні лікарні Осло в часи війни», автор Турвальд Клявенесс. Її можна знайти в інтернеті, — відповів Сіндре Нурберґ. — До речі, я знайшов ключ від кімнатки в підвалі Бйоркелі.
— Ви були в кімнатці під скляною верандою?
— Ні, просто знаю, що ключ у сторожа, можемо разом піти туди, коли вам буде зручно.
Кайса сказала, що зателефонує йому відразу, щойно з’ясує, коли зможе приїхати.
Кайса знайшла книжку про клініки Осло на сайті Національної бібліотеки. Вона відразу зайшла на віртуальну поличку й погортала її. Про зберігання творів мистецтва в Дікемарку згадувалося лиш побіжно в зв’язку з протидією німцям реквізувати цю психіатричну установу: «У кінцевому підсумку нам допомогло те, що міський архітектор Руде був дуже зацікавлений у збереженні Дікемарка в комунальній власності, з огляду на величезні цінності, сховані в цокольному поверсі корпусу Діґалі, а саме: картини Мунка, Альдуса Нільсена, портретні колекції Ратуші й церков Осло разом з частиною фондів Військового й Технічного музеїв, загалом на страхову суму приблизно 25 мільйонів крон».
Кайса вражено втупилася в монітор. Вона ніколи не чула, щоб національне надбання, зокрема фонди Мунка, зберігалися в Дікемарку. Пошук в інтернеті не дав жодного результату. Вона написала емейла знайомому в Музеї Мунка, запитала, чи, справді, картини Мунка зберігалися під час війни в Дікемарку; доклала до листа фото картини, яка висіла на стіні в Анне-Марії — чи могла ця картина теж належати пензлеві великого художника? Той відразу ж відповів: «Ніколи такої не бачив і ніколи не чув про Дікемарк. Перевірю і відпишу».
Потім Кайса зателефонувала Карстенові. Того дня він працював у
— Щось трапилося? Телефонували з клініки? — стривожено запитав Карстен.
Кайса заспокоїла його, що йдеться про її майбутній документальний фільм.
— Їдь, звичайно! Я радий, що ти так захопилася роботою, — сказав він полегшено. — Вдома буду ввечері.
— Як просувається слідство?
— Працюємо…
Вони працювали цілодобово. Фруде Ульсен досі сидів у СІЗО. А заголовки газет рясніли заголовками про те, що поліція «зайшла в глухий кут», і «слідство загальмувалося».
— Що робитимеш в Аскері? — запитав Карстен.
— Ну-у, ти ж знаєш… працюватиму, — у тон йому веселим голосом відповіла Кайса.
Кайса замовила авіаквиток на наступний день і взялася готувати обід — щипану рибу, рибну запіканку на картопляній подушці, за новим рецептом від сусідки: кілька шарів щипаної риби й цибулі з часником, перцем чилі, чорізо й беконом, змащені майонезом. Можливо, їй таки пощастить змусити Андерса полюбити рибу, приправивши її ковбасою чорізо, яка йому дуже смакувала. Ставлячи страву в духовку, вона глянула на годинника. Бездоганна організація часу: запіканка зготується саме до приходу дітей зі школи.
Кайса давно вже думала про потребу детальніше розібратися, що ж воно таке
«На основі сучасних методів візуалізації, за якими стало можливо визначити гіпер- та гіпоактивні ділянки мозку при різних психічних захворюваннях, приблизно 2005 року вчені розробили новий альтернативний метод — так звану «глибоку стимуляцію мозку»
