Пацієнт полностью

— Майже чотирнадцять років тому вас допитували в зв’язку з розслідуванням «справи Юлії» у Сюннмьоре, — Карстен запитально глянув на Лієр-Гольма.

Поліція знайшла Нільса Лієр-Гольма в давніх слідчих матеріалах. Він був тим юнаком, який сидів біля хворого батька, коли зникла Юлія, і про якого Карстенові розповіла Кайса. Поліція допитувала його 2002 року. Він просидів біля постелі батька увесь вечір 28 жовтня, аж доки той помер на світанку. Алібі мав залізне, двоє свідків підтвердили, що юнак нікуди не виходив.

— Звичайно, я пам’ятаю «справу Юлії». Так сумно, що її не знайшли.

Карстен чекав на продовження, але Нільс мовчав, лише вичікувально дивився на нього.

— Ви часто бували в Кістевіці? — запитав Евен.

— Так, мій батько три роки був пацієнтом санаторію.

— А наскільки добре ви знали Юлію?

— Дуже добре, ми багато часу проводили разом. Її мати працювала в санаторії. Юлія часто приходила до неї на роботу, а останні два роки й сама там працювала. Чому питаєте?

— Отже, ви багато часу проводили разом? — перепитав Карстен і завважив сердиту складку між бровами Нільса Лієр-Гольма.

— Так, усе правильно. Однак мого останнього приїзду ми майже не спілкувалися. Батько був у дуже важкому стані. Я приїхав у п’ятницю, ми перекинулись кількома словами, а в суботу батькові погіршало. Я сидів біля нього до самої його смерті.

— Коли ви кажете, що…

Цього разу Карстена урвав Нільс.

— Я розумію, що ви, певно, маєте якісь свої підстави ставити подібні запитання, але хотілось би почути пояснення — навіщо?

Нільс усміхнувся такою ж усмішечкою, як під час теледебатів, коли критикував політиків.

— О, даруйте, — Карстен і бровою не повів, кивнув Евенові, і той пояснив, що поліція поновила слідство в справі Юлії у зв’язку з убивством її брата.

— А що, з’явилася нова інформація?

Карстен не відповів на запитання Лієр-Гольма.

— Юлія зникла ввечері, напередодні смерті вашого батька. І… до речі, о котрій годині він помер?

— О п’ятій ранку.

— О восьмій ранку почалася пошукова операція. Ви це помітили?

— Ні, я рано поїхав, ще о сьомій. Мені, так чи сяк, треба було того дня бути вдома, а коли помер батько… — Лієр-Гольм розвів руками, — … я хотів лише додому. Їхав до Осло без перепочинку. Не міг затримуватися у Кістевіці ні на секунду довше, ніж потрібно, — на мить щось ледь вловне майнуло на його обличчі. — Нас лише двоє з батьком зосталося, мама померла, народжуючи мене, — Нільс спроквола потер долоні. — Але ви це вже, напевно, знаєте. Поліція допитувала мене дуже ґрунтовно.

Карстен кивнув.

— Тож я був не в тому стані, щоб надто перейматися зникненням Юлії, — сказав Нільс.

— Ви перебували в санаторії увесь вечір і всю ніч, аж до свого від’їзду вранці?

— Так, від приїзду в п’ятницю і до від’їзду в неділю вранці.

— Пам’ятаєте такого собі Фруде Ульсена?

— Фруде Ульсен… ну, так… він був у санаторії на всі руки майстром, хіба ні?

— Яке він справив на вас враження?

— Та я з ним мало стикався. Трохи дивний тип, завжди мовчав, лише нишпорив усюди.

— Стежили за розвитком подій згодом, повернувшись додому?

— Трохи… Але тоді я був надто прибитий горем.

— А може, пригадуєте, як підозра впала на брата Юлії?

— О, так… це пам’ятаю… Але ж його відпустили, хіба ні?

— Якими були стосунки між Юлією і Фруде?

— Юлія його не любила. Якось сказала, що він… яке ж то вона слово вжила? Здається, «причепа».

— Фруде Ульсен стверджує, що Юлія мала з кимось зустрітися того вечора. З вами?

Нільс Лієр-Гольм голосно засміявся.

— Ні, не зі мною. Якби я з нею бачився, то обов’язково сказав би… Я сидів, як уже повторював не раз, біля свого помираючого батька.

— Але ви могли мати попередню домовленість про зустріч, якій потім завадили обставини.

— Ні, ніякої домовленості не було.

— Отже, ви ніде не відлучалися з санаторію того вечора, коли зникла Юлія? — ще раз перепитав Евен.

— Скільки разів можна повторювати! — Нільс роздратовано мотнув головою. — Я не виходив. Я не мав домовленості з Юлією. Я не бачив її того вечора.

Евен і Карстен підвелися з канапи, Нільс Лієр-Гольм рушив поперед них до вхідних дверей. На стінах висіли картини, великі й не дуже. Погляд Карстена зачепився за чорно-білу світлину. Жінка на ній сміялася, відгортаючи з обличчя волосся.

— Ваша мати? — запитав він.

Нільс Лієр-Гольм кивнув.

— Ви маєте родину?

— Ні, я неодружений і не маю дітей.

Карстен подав йому руку на прощання.

— Гадаю, ви розумієте — така наша робота, — промовив він.

— Звичайно, — тепер Нільс усміхався цілком приязно. — Телефонуйте, якщо виникнуть ще якісь запитання. Щиро сподіваюся, що ви зумієте розкрити обидві справи. За ці роки я не раз думав про Юлію.

— Він хворий, йому потрібний спокій, — сказала жінка, яка відчинила двері до помешкання Ейвінна Бюлля.

— Ви його дружина? — запитав Карстен.

— Ні, доглядальниця.

— Нам дуже важливо поговорити з ним. Часу обмаль, — наполягав Карстен.

— Про що йдеться?

— Про справу, над якою ми зараз працюємо. Вбивство. Це все, що я можу вам сказати.

Жінка мала спантеличений вигляд, потім, повагавшись, погодилася.

— Гаразд, лише кілька хвилин.