Дитяча кімната була відкрита навстіж, тому він одразу побачив на ліжку Камілу, поряд з якою сиділа біла мов стіна Ельза. Вона погладжувала дочку по голові та намагалася хоч якось її заспокоїти.
— Що у вас сталося? Чому вона плаче? — знов запитав Віктор і підійшов ближче.
Побачивши його, Ельза підхопилася з місця, прошепотіла доньці: «Люба, я зараз повернуся», після чого виштовхнула його до коридору та щільно зачинила за собою двері.
— У чому справа? Чому ти не пускаєш мене до дочки й чому вона плаче? — не відступав Віктор.
— Поговоримо у твоєму кабінеті, — крижаним тоном відповіла Ельза та попрямувала до сходів.
Віктор неохоче поплентався слідом.
— Якісь таємниці мадридського двору, чесне слово, — йому не подобалася вся ця ситуація. — А не можна просто сказати, що сталося?
— Ти добре знаєш, що сталося, — відреагувала дивним чином на його питання Ельза, як тільки вони увійшли до кабінету.
— Про що це ти? Що я знаю?
— Не прикидайся дурнем.
— Ніким я не прикидаюся! Що ти таке верзеш? — скипів Віктор, але швидко стримав емоції. — Послухай, в мене був важкий день і я дуже втомився. Поясни людською мовою, що сталося?
Перш ніж відповісти, Ельза зробила паузу:
— Каміла знайшла в підвалі мертвого Фелікса, — нарешті вимовила вона.
— Що-що?! — Віктор не повірив своїм вухам. — Каміла знайшла мертвого Фелікса?
— Саме так. Я послала її у підвал, щоб вона віднесла коробку з театральним костюмом, а він був там… Увесь обмотаний іржавим дротом… Каміла так кричала, що я думала, збожеволію.
— Уявляю, що вам довелося пережити.
— Але це ще не найжахливіше, — Ельза знову замовкла, не наважуючись продовжувати, після чого все ж таки додала: — Вона думає, що це зробив ти.
— Як це я?
— А ось так! Адже в нашому будинку стоїть сигналізація, і якби чужий вдерся всередину, ми б про це знали.
— Ні-ні, зачекай, — Віктор ніяк не міг оговтатися від почутого. — Через те, що не спрацювала сигналізація, ви у всьому звинувачуєте мене?
Ельза повернулася до нього обличчям і уважно подивилася в очі.
— А кого нам, на твою думку, звинувачувати? Хто міг таке зробити? Я? Каміла?
— Але це смішно! Навіщо мені його вбивати, сама подумай.
— Ти мені відповіси.
— Та не було ніяких причин. Ти ж мене знаєш.
— Виходить, що не знаю.
Віктор нічого не відповів, і у кімнаті на деякий час запанувала тиша. Тільки по шибці голосно стукали краплі дощу.
— Добре, я піду до Каміли. Спробую умовити її поспати, — Ельза розвернулася й попрямувала до дверей.
— Стривай…
Віктор спробував взяти її за руку, але вона різко відскочила від нього мов від прокаженого:
— Не треба, благаю тебе.
— Тобто, ти насправді вважаєш, що я до цього причетний? Просто чудово!
Ельза невесело зітхнула.
— Останнім часом ти поводився дивно…
— Що ти маєш на увазі? — Віктор відчув, як починає закипати. — Ти хочеш сказати, я поводився наче якийсь псих? Так?
— Обговорімо це пізніше. Мені потрібно укласти дочку в ліжко.
— Ні, стривай! Я хочу, щоб ти сказала мені це у вічі, — він знову наблизився до Ельзи, яка мимоволі подалася назад.
— Повторюю тобі ще раз, я не бажаю зараз про це говорити, — її голос помітно затремтів. — Я маю повернутися до Каміли.
— І що ти їй скажеш? Що у татка поїхав дах і тому він придушив її кота?
— Вікторе, негайно припини!
— Але ж ти думаєш саме так, чи не правда?
— Все, я не бажаю більше цього слухати, — Ельза спробувала обійти його, але він схопив її за руку.
— Я тебе нікуди не відпускав!
— Що ти робиш? — почала вона вириватися.
— Ельзо, чому ти так поводишся зі мною? — не звертаючи увагу на опір, Віктор продовжував з силою стискати її лікоть. — Хіба я недостатньо працюю, щоб ви з Камілою ні в чому собі не відмовляли?
— Мені боляче! Відпусти мою руку!
— Але ж ти дай мені відповідь, дай…
Швидше розсердившись, ніж відчуваючи страх, Ельза вліпила йому ляпаса, який подіяв на нього як холодний душ.
— Ти що, збожеволів?
— Вибач, я не хотів тебе налякати, — Віктор відпустив її руку та сів у крісло. Увесь його гнів миттєво випарувався. Зараз він виглядав наче побитий собака. — На мене щось найшло. Але ти ж знаєш, я б ніколи не завдав тобі шкоди.
— Гаразд, проїхали, — трохи заспокоїлася Ельза, — вважатимемо, що інцидент вичерпано. Я зараз піду до Каміли, а ти, будь ласка, прибери з підвалу Фелікса. Його треба буде десь поховати.
— Може, в нашому садку за будинком?
— Я не проти. Тільки закопай його якнайглибше, щоб сусідські собаки не винюхали.
— Щодо цього не турбуйся, — запевнив її Віктор. — Я зроблю все, як треба.
