Після всього пережитого повірити в порятунок було важко. Та глибина місць, по яких він ішов, дедалі зменшувалася, високий очерет несподівано скінчився, і Андрій на своїх тремтячих ногах вийшов на справжні заливні луки. Коліна вгиналися, в черевиках кавкало. Важкі від води штани стягувало донизу. Вода ледве сягала щиколоток. Минулорічна осока в цих місцях виглядала наче підстриженою, отже, восени її косили на сіно. Хотілося кричати від радості — тут ходили люди! Він усе-таки виліз із гиблих місць!
З неба сіявся дрібний дощик. Тіло знову затіпало від холоду. Легенький вітерець так і обпікав його крізь мокрий светр. Плащ залишився там. Зовсім змучений, Андрій присів на якусь купину, але не в змозі приборкати колотун, підвівся й, ковзаючи та спотикаючись, побіг покосами. Швидко натрапив на стежку. Земля скоро змінилася — під ногами вже не цямкало. Очерет невеликими купками ріс майже на сухому, все частіше траплялися кущі верболозу. Що там?
Широкою гладдю весняних розливів блиснув Стир. У ширину річка подекуди сягала сорока-п’ятдесяти метрів. Спокійно котилася вода між зарослих вербами берегів. Стежка у високій траві давала надію на швидке закінчення болотяних пригод. Тепер не було сенсу шкодувати сил. Намагаючись бігти так, щоб працювали всі м’язи, Андрій усе-таки зміг зігрітися. Зовсім знесилений, він час від часу переходив на крок і скоро, вийшовши на якесь підвищення, побачив грунтову дорогу, по якій нещодавно їздили кіньми. Праворуч з’явилося чималих розмірів озеро, і Андрій зрозумів, що йде по дамбі. Під ногами стало зовсім сухо, й місцевість пішла догори. На схилі росли якісь невисокі покручені дерева. Це ж яблуневий садок! Зрозумівши це, він знову побіг і скоро побачив за деревами дах якоїсь похиленої набік споруди, а потім і стару сільську хату. Надворі зовсім смеркло, і маленьке вікно її вже світилося. Десь зовсім поруч загавкав пес. Важко віддихуючись, Андрій сперся на двері й постукав у них кулаком. Попід стіною хати лежали наскладані дрова, на городі пов’язані снопи кукурудзиння. З комина зміївся дим. Тільки б стало сил дочекатися, поки відчинять, і переступити через поріг!
Скоро всередині почулися кроки, і в отворі дверей з’явилася постать літнього чоловіка. Він був вищий за Андрія і худий як тріска.
— Здорово, діду… — гість проковтнув, наче йому заважав клубок у горлі. — Пустіть до хати погрітися, бо зараз вмру…
Дід зіщулився й низько нахилився, вдивляючись в обличчя чоловіка, що стояв на порозі його хати, потім сплеснув руками, схопився за голову і, видаючи якісь незрозумілі звуки, потяг непроханого гостя до хати. У кімнаті з низькою стелею та маленьким віконцем горіло тускле світло слабенької лампочки й було надзвичайно тепло. Не чекаючи запрошення й не звертаючи уваги на бабу, яка здивовано піднялася з лавки, Андрій здерев’янілими пальцями почав скидати з себе мокрі штани. А дід кружляв навколо нього, намагався щось пояснити знаками і продовжував якось дивно сикати. Тільки тепер Андрій усе зрозумів. Дід переніс операцію з видалення гортані й тепер дихав через спеціальний отвір на шиї — звідси і цей звук. Говорити дід не міг узагалі.
У печі палали дрова. Не вдаючись у подробиці, Андрій розповів старим, що їхав поїздом, коли на нього напали, і він, рятуючи життя, вискочив на ходу та пробирався через болото, тікаючи від переслідувачів. Зуби його дрібно цокотіли під час усієї розповіді, хоча в хаті було тепло. Біля печі стояв старий тапчан, укритий таким самим потріпаним покривалом, який манив до себе Андрія з незборимою силою. Та старий не дав йому лягти. Зробивши бабі кілька виразних жестів, він зник в іншій кімнаті і з’явився з пляшкою та погнутою алюмінієвою кружкою. Наливши більше половини, дід тицьнув її своєму гостеві. У ніс Андрієві вдарив приємний аромат якихось трав, меду і ще чогось. Він випив залпом, а наступної миті відчув, як полум’я запалало в роті, глотці, грудях та шлунку. Потім вогонь розлився по всьому животі.
О-о-о… Це був кайф.
Усе нутро палало. Можна було збожеволіти. І поки мученик млів від щастя, те саме полум’я вдарило йому в голову, ноги та руки, розлилося по кровоносних судинах у найвіддаленіші куточки тіла, примушуючи його пашіти. Голова пішла обертом.
