Лише тепер до Андрія дійшло. Під час непрямого масажу серця її грудна клітка зазнала значної травматизації — переломи ребер щонайменше. Згадалося, як вони хрупотіли в нього під руками. Мабуть, якийсь гострий уламок пошкодив одну з кровоносних судин. А що, як пошкоджена легеня? Ні, цього не могло статися. Про таке розповідають лише в анекдотах. Але чого тільки не буває в їхній роботі. Медицина — наука неточна… Навіть він міг пригадати немало випадків, коли всі бралися за голову від подиву, після того як усе, нарешті, з’ясовувалось, і вигукували: «Ну як таке могло статися?!» Та якою б не була причина, зараз кров збиралася в лівій плевральній порожнині й відтискала легеню та серце вправо. Разом із цим зростала крововтрата, і все це найближчим часом могло призвести до непоправного.
А навколо знову знявся шалений рух. В обидві руки хворої під’єднували крапельниці, терміново визначали групу крові.
Тепер Андрій уже не сумнівався в тому, що мав зараз, терміново, не гаючи ні хвилини, зробити. Він навіть зрадів, оскільки найближчі хвилин п’ятнадцять не доведеться ламати над чимось голову та гризтися сумнівами, адже альтернативи просто не існувало. Місце на лівому боці її грудної клітки вже обробляли, готуючи операційне поле. Маленький розріз. Стилет троакара пройшов грудну стінку, провалюючись у пустоту, як перед тим голка шприца. Отвір відкрито, і через товсту трубку, яку він щойно вставив у грудну клітку, під тиском линула темна кров. Ігор мовчки стояв збоку. Від наступних двадцяти-тридцяти хвилин залежало багато. Дуже багато. Якщо не все.
За якихось п’ять хвилин з грудної порожнини вийшло майже п’ятсот грамів крові, і тільки тоді запрацював клапан на трубці. Це давало надію, що кровотеча, можливо, припинилася. Ліна була практично непритомна. Коли-не-коли від болючих маніпуляцій її очі розплющувалися, несвідомий погляд недовго блукав у просторі, після чого вони заплющувалися знову.
Клапан на трубці продовжував працювати. Під час вдиху він перекривав просвіт, не даючи рідині засмоктатись у груди з банки, в яку опускався кінець трубки. Коли ж дівчина видихала, через клапан знову під тиском виштовхувалися залишки крові, що накопичилася у грудній порожнині. Точніше, обидва лікарі лише сподівалися, що це залишки. Тільки час покаже, чи припинять введені медикаменти кровотечу.
Через двадцять хвилин Ігор багатозначно подивився на колегу.
— Що? — запитав той стривожено.
— Давай, напевно, дзвонити на санавіацію…
Крові у банці набралося більше ніж літр, а з кожним видихом до цієї кількості додавалася нова порція. Кровотеча не припинялася. За всіма показаннями потрібна була термінова операція.
— Ігоре, її треба оперувати.
Що він міг ще сказати? Оперувати під загальним наркозом хвору, щойно виведену з анафілактичного шоку? Та що шоку — з клінічної смерті! Це була невдала ідея. Більше того — це була ідіотська ідея. Але відмовитися від операції означало єдине — змиритися з її втратою. Ця дівчина їхала у якихось своїх справах, відгородившись від усього світу книжкою, поки до вагона не залізло здоровезне мурло з вищою освітою, дурнуватим псом та найкращими, хоча й не цілком визначеними, намірами. А потім почались несподіванки та прикрі помилки, породжені знову ж таки найкращими намірами, через які життя дівчини повисло на волосинці. Доля наче обрала його на роль стратія для неї. Від цієї ролі Андрій відбивався усіма силами, але не міг відбитися. Його охопив відчай. Він не винен у тому, що потрощив їй ребра. Якби масаж серця робився з меншим зусиллям, то напевне не допоміг би, і вона померла б ще тоді. Але так чи інакше, це зробив він. І сталося це тому, що вона йому сподобалася. А під час операції може виникнути ще якась несподіванка, і в цьому, можливо, також не буде його провини, а дівчина помре просто на операційному столі! О ні, не приведи Господи…
— Хто сьогодні черговий хірург? — ніби прочитавши його думки, запитав Ігор.
— Я, — відповів Андрій, — на моє нещастя.
За графіком його чергування давно вже розпочалося, і згадав Андрій про нього лише зараз. Через усі ці божевільні події це зовсім вилетіло з голови. Він смикнувся до телефону.
— То що робити? — наздогін йому крикнув Ігор.
— Готувати до операції, негайно!
Обласна відповіла одразу.
— Алло! Санавіація? Вас турбує Старогородська районна лікарня, ургентний хірург. Нам терміново потрібен торакальний хірург.
— Прізвище хворого?
Тільки зараз Андрій схаменувся: він не знає прізвища дівчини.
— Не знаємо ми прізвища. Невідоме. Жінку зняли з поїзда, важка внутрішньогрудна кровотеча. Я вас дуже прошу, чимскоріше! Ми почнемо самі, але ви розумієте…
— Розумію, — сказала жінка на тому кінці проводу. — Усе розумію. Ваша адміністрація в курсі?
— У курсі, в курсі! — мало не закричав він. — Я вас прошу, зробіть усе оперативно!
— Зараз пошлемо машину, — спокійно відповіла вона.
