Усі сиділи за столом у їдальні: Геспер, Тифон, пані Марія, Аделя, Толпі. Навіть Сірничок примостився під столом і завзято видлубував сірку з вуха. Сільський хлопець куняв від недосипу над кухлем кави з цикорію. Аделя бавилася банкою із законсервованим сном.
— Як гарно, — прошепотіла вона, крутячи марення в руках. Струснула банку. Сніг, якого було повно уві сні, завирував і затанцював. — Дивіться. Якщо глянути всередину, то може здатися, що ти сам спиш. Наче це я зимової ночі мандрую вулицями приспаного містечка у пошуках таємничих крамничок з усілякими дивовижами, але потім, як уві сні, забуваю про це і…
— Хто б захотів займатися такими речами, — сплеснула руками пані Размус. — Сни, видіння, вигадані казочки — все це добре для дітей.
— Ти маєш рацію, моя люба, але казочки чи не казочки, проте вони нам потрібні для створення місяця, — зауважив вихрест.
— Ти казав, Ясю, що тобі треба взяти зі мною шлюб, — пані Марія здавалася прикро враженою тим, що Гесперу для витоплювання місяця потрібно ще щось, окрім шлюбу з нею. — Може, нарешті, ти всім про це скажеш, чи ти вважаєш, що це я повинна повідомити про дату нашого шлюбу?
— Ні, Марисю, авжеж, ні, — старий почервонів аж по маківку. Кахикнув. — Я сьогодні розмовляв із домініканцями, й ті погодилися пошлюбити нас у суботу, післязавтра, відразу по заходу сонця.
— І навіть не запитали, чому вам так приспічило? — Тифон заґелґотів з утіхи і скривився огидно та насмішкувато, ставши трохи схожим чи то на товстого сатира, чи то на кнура.
Пані Марії знадобилося трохи часу, аби втямити, про що йому йдеться. Її зів’яле декольте почало вкриватися плямами кольору польових маків, і здавалося, що вона от-от дасть господарю по пиці.
— Зовсім ні, — Геспер заспокійливо накрив рукою долоню нареченої. — Досить було сказати, що це через революцію, бунти, неспокійну ситуацію… Що ми не хочемо більше зволікати, а я ж уже не молоденький, — він підсунув Тифону свій келишок. Ґорґонович швиденько той наповнив, а ще швидше долив собі. Старий же продовжував: — А щодо теми… Добре, що Толпі знайшов ту машину, а ще краще, що він приніс добрий сон. Бо кошмари легше викликати, кошмари та інші погані видива: хоча б курінням опію чи вживанням кетаміну. А добрий сон приходить, лише коли ти сам цього бажаєш…
Рабин говорив і говорив собі, але Толпі його вже не слухав, слова вихреста дзижчали у вухах, мов мухи: без розуміння їх сенсу. Хлопець дивився, як Аделя все ще крутить у руці банку зі сном. Руки вона мала не дуже красиві, із сухою та полущеною від мила та лугу шкірою, з обгризеними нігтями, помальованими в бурячковий колір. Він марив про сухі, трохи шорсткі пестощі тих рук.
Обличчям Аделя трохи нагадувала Мадам Шоша — схожа форма губ, схожі темні кучері, схожі здивовано вигнуті брови, схожі дрібненькі зморшки біля очей. Жінки були схожими з обличчя, але руки їхні були геть різними. І коли Толпі спостерігав за швидкими, трохи нервовими рухами пальців Аделі — коротких, із квадратними нігтями, настільки відмінних від тонких гладких пальців володарки Любліна, — дивне тепло розливалося поміж його ключицями, й він уже не бажав пташиного молока.
Він із здивуванням зрозумів, що йому зовсім байдуже до Мадам, що він аж ніяк не хоче викрадати місяць у Геспера, а єдине, чого він бажає, це тримати шорстку долоню Аделі у своїй та дивитися, як плине навколо них життя: звичайне і просте, що пахне хлібом та сірим милом. Таке, як життя багатьох, дуже багатьох людей.
Тож Толпі взагалі не слухав, про що саме говорив Ян Азриель, аж доки його не вирвало із задуми баритонове буркотіння Тифона Ґорґоновича.
— Та чи ти геть здурів, Ясю? Нам треба кудись іти, в саму пащу революції, на територію ворога, а потім ще дати відтяти собі маківки? Ти сам себе послухай!
— Та яка там паща! Це ж лише на Змійгород. Від собору заледве сто кроків, ти ж і сам знаєш.
— Знаю, ой, знаю, бо на Змійгороді є зацний бордель, і навіть не виключено, що саме під ним розташовані ті сонні підвали, якщо я добре зрозумів опис Толпі. Але, на милість небесну, я не дозволю утяти собі половину голови.
— Та в тебе і так в ній небагато, — розізлився єврей. — Зрештою, я вважаю, що немає необхідності позбуватися всієї тім’яної частини черепа, досить і простої трепанації. Вже давні єгиптяни успішно виконували таку операцію, причому — без знеболювання та користуючись кам’яними знаряддями. А нині ми можемо послуговуватися плодами прогресу у медичних науках і застосовувати загальне знеболювання. Найкраще — кетамін, аби викликати кошмари. Ти б нічого навіть не відчув.
— Так чи навспак, але — лише через мій труп! Ти просто мариш, Ясю!
Геспер звів догори очі.
— Я кажу не про тебе, кабанюко. Ти лише подумай: метаболізація кетаміну займає від шести до восьми годин. Невже ти гадаєш, що потім ми б несли назад твоє товсте тіло?
— А, коли так, то добре, — заспокоївся вусань і вихилив келих.
Старий рабин кахикнув, склав долоні пірамідкою і почав крутити великими пальцями один навколо одного.
