Після того, як вони вийшли з костелу, а Марію та Яна обсипали дощем грошиків — із монетами було легше, ніж із рисом, — клакери розійшлися бічними вуличками, і Сірничок, який через свою диявольську природу не брав участі в церемонії, шарпнув Толпі за лікоть та просичав:
— Дивись, як кружляють, воронячі сини. Все бачать, кажу тобі. Все бачать.
Толпі глянув на небо. Примружився. По небосхилу кружляли чорні цятки, то з’являючись, то зникаючи на тлі холодного осіннього неба. Могли бути й міражем, і помутнінням рогівки.
За весільний обід, чи, радше, ранню вечерю, Тифон мав віддати купу грошей. Заплатив би чимало і в мирний час, але зараз, коли місто було в стані облоги, відрізане від світу, суп з жирної курки та роздобуті невідомо з яких припасів смажені нирки мали коштувати по-королівському. Але Ґорґонович був дружком на весіллі найкращого друга, а нічого не поєднує тісніше, ніж спільні темні справи. І не мало жодного значення, що для оплати двох курей, нирок та роботу кухарки йому довелося заставити кілька своїх найкращих вдяганок та годинник із репетиром на срібному ланцюжку.
— Шкодую я лише про одну річ, — сказав він, коли вже вихилив кілька келишків горілки, чистої та важкої, наче рідке скло. — Що ми тобі, Ясю, не зробили справжньої парубоцької вечірки. Із морем горілки та шльондрами, які б танцювали на столі, щоб усе було по-божому, — він хлипнув і з п’яним розчуленням обійняв зніяковілого Геспера; пані Марія застигла із ложкою на півдорозі до рота, наче її вдарило струмом.
Толпі не чекав на десерт. Думав про Аделю й ледве змушував себе ковтати кожен шматок їдла, хоча обід і був смачний. Алкоголь замість того, щоб ударити в голову, кригою заліг у череві. Хлопець мовчки вийшов.
Коли він прокрутив у замку ключ та увійшов до кімнатки Аделі, та сиділа на ліжку, підтягнувши коліна до грудей. Всередині було дуже душно і смерділо потом, бо вікно все ще залишалося щільно зачиненим. Коли він переступив поріг, дівчина нахилила голову до плеча, а як наблизився і простягнув руку, щоб почухати її за вухом, почала тертися щокою об його зап’ясток.
Мурчала.
Толпі вибухнув плачем, безсильним і дитячим. Упав на ліжко, підібгавши під себе ноги та здригаючись від спазмів. Аделя лизнула його у вухо, а потім втратила зацікавленість. Хлопець ридав і хлипав, аж поки щось у ньому обірвалося і він відчув себе порожнім усередині, наче глиняний жбан або свіжа могила. Він витер рукавом опухле обличчя, висякався у постіль. Поряд спала Аделя, згорнувшись клубочком, і не звертала на нього ані найменшої уваги.
Він простягнув руку та торкнувся її в тому чудовому заглибленні над ключицями, де шия переходить у тіло. Її шкіра була липка від поту, під пальцями Толпі бруд скачувався темними «ковбасками», тоншими за волосину. Ну так, сьогоднішній день був святом пані Марії, а не Аделі, тож нічого дивного в тому, що старша пані не мала часу зайнятися неповносправною дівчиною. Тифон також оплачував не доглядальницю, а кухарку. Що ж до Геспера, то він не виявляв жодного інтересу до дівчини, яку сам же і скривдив, або сумління гризло його так, що він заштовхував будь-яку думку про Аделю глибоко всередину, тож так на так і виходило.
Дівчиною не цікавився ніхто.
Вона заблимала та піддалася дотику Толпі, по-котячому м’яка і тепла. Хлопець невпевнено зсунув рукав її нічної сорочки, відкриваючи округле біле плече. Задуха в приміщенні застигла, сповнена очікування.
Ці піт і бруд роблять Толпі сміливішим. Аделя через них стає якоюсь доступнішою. Піт, бруд і легеньке поколювання від дотику неголених з позавчора литок, по яких долоня Толпі мандрує в перших пестощах: спочатку невпевнено, потім усе сміливіше та сміливіше. Хлопець не підіймає очей, щоб не зустріти погляду Аделі. Хтиво водить рукою по всіх закамарках, які пульсують жаром. Його дихання стає уривчастим і хрипким, коли цікава долоня все вище підкочує краєчок сорочки дівчини. Немає шляху назад, не можна не сягнути по заборонений плід, жадоба по-зміїному шепоче десь на дні мозку, її солодка вага стікає хребтом, наче мед. Так.
Толпі, сопучи, різко шарпає за виріз нічної сорочки. Відлітає ґудзик, з вирізу вихоплюються білі груди із синіми мармуровими венками та зморщеними, наче родзинки, пиптиками. Груди важчі, ніж могло б здаватися, вони наче тісто для вареників, а трохи наче коров’яче вим’я. Для Толпі цього надто багато. Слина густішає в нього у роті. Він різко здирає штани зі своїх худих стегон і вже стоїть на колінах перед Аделею, наставивши на неї худу хлопчачу мужність, тверду, наче паличка. Він бере долоню дівчини та кладе на причинне місце, а вона стискає його вправно-рефлекторно. Густа, тупа розкіш затоплює Толпі, перш ніж він встигає бодай про щось подумати.
Потім він сором’язливо витирає Аделю краєчком ковдри і робить найбільшу свою помилку.
Підводить очі та натикається на її собачий погляд.
