У «Притулок» ми повернулися після обіду і застали цілковитий спокій. Дядько Степан відпросився у невідкладних справах у село, Янчо тинявся без роботи по подвір’ю, Іван-тесля копошився біля вискладених дрів, видивляючись матеріал, придатний для обробки. Міті не було видно. Взявши у мене підручники з психоаналізу, він призвичаївся замикатися у собі і, годинами не виходячи з палати, гортати пожовклі сторінки. Часом щось занотовував, а часом повертався назад до перегорнутого тексту і перечитував вдруге. Ми його не чіпали, він і гадки не мав про причину нашого відлучення. Бо що як не вдасться позитивно вирішити справу? Краще, щоб він ні про що не знав, аби уникнути у разі поразки ще однієї травми у його й без того безталанному житті.
Баба Галька разом з Анцьою клопотали в кухні над вечерею, і ми з дороги забігли в їдальню підкріпитись.
– Слава йсу, – радісно, як завжди, зустрічала нас жіночка… Анця, насупившись, ледь буркнула «Драсьте…», і я помітила, що, побачивши нас разом з лікарем, вона побіліла, мов полотно.
– Галино Василівно, почастуєте нас обідом? – шумів лікар. – Повірте, що сьогодні ми його заслужили як ніколи.
І баба Галька хутенько наливала у мисочки пахучу поливку[44].
– Неси лем, Анцьо, на стіл, – сказала племінниці, проте, помітивши неприродну блідість її обличчя, злякалася, – не приведи, Господичку, дівко, тать шо ти є? Бліда сь, ге паганка.
Побачивши, що у Анці тремтять, розплюскуючи страву, руки, баба Галька забрала у неї миску і віднесла на стіл.
– Дмитре Михайловичу, пустіть Анцю домів. Позерайте лем, зблідла, ге дурний гриб… Оби даяка хороба ся не чепила дівки.
Дмитро Михайлович уважно придивився до молодої кухарки і сказав:
– йдіть, Ганночко, додому. Галина Василівна впорається сьогодні самотужки… Тільки не забудьте перш аніж піти, заглянути в корпус до Одарки. Вона вам дасть необхідні ліки. Бачите, як доречно нам поспіла допомога з міста? – це вже адресувалося мені. – Відразу медикаменти у пригоді стали, – Дмитро Михайлович не помітив, як сердито сипонуло недобрими іскрами з очей Анці, коли та, накинувши на голову теплу хустку, вишмигнула з приміщення.
– Галино Василівно, маю до вас прохання, – лікар, відклавши ложку, стурбовано звернувся до баби Гальки. – Зайдіть до Одарки й ви, передайте, аби перед вечірньою прогулянкою вона особисто проконтролювала тепле вбрання кожного з пацієнтів. Інакше незабаром наша клініка перетвориться у справжній польовий шпиталь.
І незабаром баба Галька, щільно закутавшись у новеньку з «гуманітарки» куфайку, почовгала у лікарняний корпус з дорученням.
…Макс, під’їхавши до загороджених непроникним муром володінь Броніслава Всеволодо– вича, терпляче очікував, допоки повільно, неначе керована невидимим чаклуном, піднімається догори броньована брама. Побачивши здалеку Максовий «Мерседес», вартовий вже не телефонував шефові, перепитуючи дозволу впустити. Де б не знаходився господар, двері його апартаментів завжди були відчиненими для компаньйона. І Макс, без перешкод потрапивши на недосяжну для інших територію, звично, ледь не по-домашньому паркував автівку, вітався з дворецьким і піднімався по сходах без найменшого офіціозу.
Цей будинок був одним з не багатьох місць, які Макс відвідував сам, без водія. До нього тут звикли, адже останнім часом він доволі часто навідувався до Естер. Тому подібні візити ні в кого не викликали подиву, не зважаючи на те, що господаря не було вдома. Вони з Естер могли говорити годинами, блукаючи садом чи присадибним лісочком, і вже ніхто не приставляв до них дворецького.
У Естер значно порідшали епоплексичні напади і на щічках з’явився ледь помітний рум’янець, чим тішилося все сімейство, адже вроджена блідість супроводжувала її з дитинства.
Броніслав Всеволодович бачив помітні зміни у настрої та здоров’ї Манюні, нишком радів, та коментувати не поспішав… Зате його дружина не могла вгамувати захопленя і власних почуттів до Макса.
– Незабаром Естер відмовиться від усіх ліків, дорогий наш Ескулапе, адже ви для неї мов бальзам на душу, – вона кумедно метушилася, даючи вказівки служці, завдяки котрій на столі вмить з’являлися солодощі, пахуча свіжа здоба, екзотичні фрукти і всіляка заморська смакота. А Макс, потай перезирнувшись з Естер, вичікував слушної хвилини, аби дременути подалі від прискіпливих очей. Окрім неї він не мав з ким відверто поговорити про наболіле, про те, що з’їдало душу.
Сьома так і не збагнув причину його душевного неспокою. Серед «братанів» вважалося ганебним перейматися дріб’язковими «розборками» з представницями жіночої статі. Вперше за довгі роки дружби Макс прозрів, побачивши, яка прірва лежить між Семеновим і його особистим світосприйняттям.
Броніславу Всеволодовичу також було байдуже до почуттів Макса. йому був важливий кінцевий результат, аби до виборів майбутній мер налагодив стосунки у родині і знищив тим самим темні плями у біографії, котра відтепер ставала надбанням майбутніх виборців.
