– Може, час додому, Манюне? Тут доволі волого й незатишно… Ми повернемось сюди, коли потепліє, приведемо все до ладу, і ти знову матимеш власну схованку, – Макс невдало намагався приховати наростаючий неспокій у серці.
– Ви розмовляєте зі мною зараз, наче з душевнохворою, Максе, – Естер з останніх сил контролювала емоції, та загострена виразність рис видавала її. В скронях виразно пульсував нерв. – Отже, ви гадаєте, що ось така, якою я є, я не здатна привабити жодного чоловіка на світі?…
– Я такого не каз…
…Естер несподівано, одним порухом, попри всю видиму незграбність і вузлуватість, вправно скинула з себе хутряну кацабаєчку, під якою виявився простенький вовняний светрик. Не роздумовуючи, вона замахом рук звільнилась від одягу, оголивши гострі плечі і пласкі, не розвинуті, мов у хлоп’яти, груди.
– Навіщо? Навіщо, Манюне, ти це робиш?! – Макс, вщент розгубившись, відвернувся до скособоченого з розкраяним тріщиною склом віконечка. – Прошу тебе, одягнися, тут холодно, застудишся… його скроні пульсували потужніше за дівочі. Та Естер вже було не спинити.
– Ти не хочеш на мене навіть дивитися, Максе… Невже я у всіх навколо протягом життя викликатиму жаль і огиду?! – голос її тремтів, набуваючи істеричних відтінків.
Макс відчував, що от-от у неї розпочнеться нервовий напад, і думав, що робити далі… Звісно, без стороннього втручання не обійдеться, і якими будуть очі тих, хто прийде на поміч, побачивши дівчину майже голою… Він примусив себе обернутися, і жаль охопив його серце. Скоцюрбившись на незручному дерев’яному ложі, підібгавши під себе ноги і обхопивши їх руками, Естер заховала обличчя поміж коліна і безмовно здригалася. Вона ридала нечутно, наче німа, і від цього було ще страшніше. Макс підійшов до неї впритул, присів поруч і обійняв гостре, мов надломлене крило, плече:
– Ну що ти, дурненька… Годі… Ти є привабливою жінкою, хоч і поводишся, мов дитина… Без сумніву, існує на світі принц, котрий тебе знайде… І настане час, коли збудуться всі твої дитячі мрії і ти проміняєш остогидлий дім на білосніжний палац… Просто треба бути терплячою, – він погладжував теплою долонею рідке волоссячко, і поволі її подих вирівнювався, наче у прирученого дикого звіряти… Макс цілував їй по-батьківськи потилицю, і вона довірливо тулилася до нього, так, як не тулилася ще до жодного з чоловіків…
– Поцілуй мене, – просила його, і те прохання більше скидалося на благання… – Поцілуй мене по-справжньому, не так, як тато, а так, як чоловік цілує жінку, – вона брала Максову руку в свою і клала на ледь виразні, мов у дитини, груди, і водила тією рукою по власному тілі, даючи тим знати, що хоче ласки… Шукала устами його уста і прикипала до них так, що не відірвати, бо ж не знала, як цілуватися по-справжньому…
– Невже я так тобі огидна? – задивлялася до його очей, обціловувала ті очі, шию, вуха… Наче допалася до джерела, пройшовши через пустелю, і не могла відірватися, усвідомлюючи, що на інше не натрапить і напитися треба по самі вінця…
Макс сидів, немов заворожений. Він боявся пручатися, аби її не образити, бо ж розумів, що цього робити не можна. Необхідно знайти вихід із ситуації…
– Зачекай, Естер, зачекай… Припини. Я тобі ось що скажу…
Та вона не хотіла слухати… Невгамовна хвиля ласки, накопичена та не розтрачена роками, набрякла до розмірів стихійного лиха, що, як цунамі, накочувалась страшною нестримною силою, і Макс розумів, що за мить пручатися вже буде пізно.
– Зачекай, кажу тобі! Спинися! – вже рішуче й не вагаючись він відірвав її від себе, намагаючись привести до тями, і той крик пролунав наче постріл у порожній залі.
– Ти не хочеш мене?! – Естер переповненими жахом очима прикипала до нього, боячись почути правду. Вона нагадувала згаслий астероїд, випадково вихоплений земним тяжінням з небесної невагомості, що, впавши на землю, з сяючого небесного тіла перетворився у нетрібні друзки. – Ти мене зовсім не хочеш…
Погляд її мутнів, зуби почали дрібненько цокати, а тіло якось незграбно сповзало убік…
– Манюне, не в тім річ… Ти… – Макс не встиг договорити, бо вже не було кому… Очі її помутніли, і зіниці закотилися догори, оголюючи незрячу матовість білка… З легенів захрипіло, і в кутиках рота набрякала білим наростаючим згустком піна… Вона тихенько зсувалася з ліжка, втрачаючи свідомість…
