Відколи світу й сонця, існують і весь час знову народжуються й оновлюються на світі два брати-суперники. Один із них старший, мудріший, сильніший, ближчий до людей і справжнього життя, до всього того, що пов’язує й рухає більшістю людей, людина, якій усе з легкістю вдається, яка завжди знає, що треба, а що не варто робити, чого можна, а чого не слід вимагати від людей і від себе. Другий є його повною протилежністю. Людина, приречена жити коротко, безталанна, перший крок якої завжди є хибним, людина, чиї прагнення постійно спрямовані не туди, куди слід, і понад те, що можливо. У зіткненні зі старшим братом, а зіткнення неминуче, вона заздалегідь програє битву.
Двоє братів зіткнулися лицем до лиця, коли одного травневого дня в 1481 році під час воєнного походу раптово помер султан Мехмед ІІ Завойовник. Старший брат Баязид, якому було тридцять чотири роки, і молодий Джем, якому щойно виповнилося двадцять три. Баязид був правителем Амасії зі столицею над Чорним морем, а Джем — правителем Караманії з осідком у Коньї.
Баязид був чорнявим, високим, трохи сутулим, зібраним і мовчазним, а Джем — огрядним, русявим і сильним, запальним і неспокійним. Джем, хоча й був ще молодим, створив при своєму дворі гурток людей науки, поетів і музик, та й сам писав гарні вірші. Крім цього, був ще й добрим плавцем, атлетом і мисливцем. «Буйна голова», він не знав міри в думках і розвагах, тож день для нього був закоротким і доводилося відбирати часу у ночі й сну, щоб продовжити собі день. Знав греку й читав по-італійському.
Баязид був із тих людей, про яких мало говорять. Холоднокровний і мужній, блискучий стрілець у бою, він не лише як старший і досвідченіший, а й завдяки своїм схильностям значно краще знав велику батькову імперію, її закони й порядки, джерела доходів і відносини з рештою світу. Був він одним із тих, які в кожен конкретний момент зайняті тільки однією думкою й однією роботою, до того ж найпотрібнішою й найкориснішою.
У гонитві за спорожнілим престолом Баязид був швидшим і вправнішим. Джем мав більше прихильників і при дворі, і у війську. (Було відомо, що султан Мехмед віддавав перевагу молодшому синові і саме в ньому бачив наслідника). Але Баязидові люди були краще пов’язані з ним і між собою, і робили свою роботу швидше. Баязид першим прибув у Стамбул і перебрав на себе владу. Одразу ж почав готувати військо проти брата, який зі своїм військом перебував у дорозі з Караманії в Стамбул.
Війська Джема під командуванням Кедик-паші дійшли до Бурси, древнього осідку османської влади, гарного зеленого міста на схилі високої гори, і взяли її приступом. Але на рівнині стояла армія Баязида під орудою Аяс-паші. Розпочалися перемовини. Кожен із двох братів мав удосталь доказів своєї правоти й переваги. Баязид був старшим і краще підготованим, вже прийнятий і визнаний за володаря в Стамбулі. Джем своє право на престол обґрунтовував іншими доказами. Баязид народився в часи, коли володарював їхній дід Мурад ІІ, а їхній батько був лише спадкоємцем престолу, до того ж народженим рабинею. Джем народився, коли Мехмед ІІ вже був султаном, а його мати походила з князівського роду з Сербії. Ще за життя сам султан Мехмед, не говорячи нічого відкрито, показував, що молодший син йому ближчий і в душі саме його він бачить на престолі. А одного й другого під’юджували впливові паші, керовані щирою відданістю або особистою вигодою.
І як це завжди буває, кожен із двох братів знаходив підтримку для своїх цілей і планів серед свого оточення, і був упевнений у власних правоті й силі.
За таких умов переговори не могли закінчитися успішно. Джем вимагав свою частину імперії, в Азії, а Баязид незворушно відповідав, що імперія — єдина й неділима, і султан може бути тільки один, а брату запропонував перебратися з гаремом в Єрусалим і жити собі там спокійно за велику суму грошей, яку він виплачуватиме йому щорічно. Джем навіть чути про це хотів. Дійшло до боїв. Баязид уже раніше встиг прилаштувати поміж Джемових радників свою людину, Якуб-бега. Джем був переможений і ледь устиг врятувати свою голову. Втік у Єгипет, де його гостинно прийняв єгипетський султан, якому ці чвари між братами були на руку. Ще раз — уже за підтримки єгипетського султана — Джем спробував щастя, але знову був розбитий. Він опинився на малоазійському узбережжі, без війська, з кількома найвідданішими людьми. (Його мати й дружина з трьома малими дітьми залишилися в Єгипті). Затиснутий, розуміючи, що на нього чекає, якщо буде схоплений, він вирішив утекти на острів Родос і попрохати притулку у тамтешньої влади.