-- Ні. Але в мене таке відчуття, що після того, як ти глянеш на нього, ти захочеш позичити його, а може навіть залишити собі назавжди. А я раптово пригадав, що це мій улюблений ніж, ба більше, сімейна реліквія.
-- На мертвих богів, ви з Амрою таки дійсно зростали разом.
-- Ніж мого прадіда. Дуже дорогий мені, як пам‘ять. А ще мій талісман, -- він з любов‘ю поплескав ніж в піхвах на стегні.
-- Гаразд. Скільки?
-- Три сотні.
-- Це абсурд.
-- Цим ножем дідусь врятував бабусю від долі гіршої за смерть. Триста п’ятдесят.
-- Стій. Твоя взяла. Я дам тобі гроші, коли будеш йти.
-- Краще зараз.
Я знав коли признати поразку. Я пішов нагору, витягнув марки, повернувся до стола і розклав їх стопками перед ним. Він поклав ніж на столі.
-- Піхви мені теж потрібні.
-- Мої фартові піхви? – відповів він, в його голосі театральний подив.
-- Не перегинай палицю. Ти вже й так у виграші.
Він засміявся і зняв піхви. Я запхав ніж в піхви і поклав у кишеню. Потім побачу, яку гидоту можна буде нанести на лезо.
-- Знаєш корчму, в якої на вивісці фекла з пивом у кожному щупальці? – запитав я його.
Він кивнув.
-- Називається “Хороші Новини, Погані Новини”. Коротко “Новини”. Йобана діра. Навіщо тобі?
-- Завтра, коли стемніє, зустрінемось там. Тільки ти. Бригади не потрібно.
-- Я мав би взяти додаткову плату за те, що мене там побачать. – Він вихилив решту вина і без зайвого слова вийшов.
12
Була десь година до світанку, коли я закінчив з другою сіткою. А ще я дійшов до висновку, що не потрібно якихось особливих хитрощів з неймовірно дорогим ножем, який продав мені Мок М‘єн. Те, що я запланував, не вимагало хитрощів, але було огидним. В процесі підготовки я тільки перевірив той факт, що на ножі й всередині піхви дійсно залишалися сліди тілесної рідини істоти.
Я був страшно змучений, надто змучений, щоб заснути. Все своє життя я був схильний до безсоння, а коли користувався силою, то тільки погіршував ситуацію. Інтенсивна праця з Мистецтвом протягом останніх десяти днів давала про себе знати. Я боявся, що невдовзі, якщо мені не вдасться хоча б трішки подрімати, я не буду адекватним, щоб приймати правильні рішення.
Не можна начарувати собі сон. Принаймні я не можу. Мистецтво має дивні обмеження; особливі для кожного мага-практика. Ще одним моїм обмеженням є нездатність лікувати себе чи інших. Може це говорило про прикрий брак емпатії з мого боку, я міг змусити тіло вибухнути, але не міг скласти докупи. А може це відображало просту правду, що значно легше скривдити ніж вилікувати.
Мої думки ганялися одна за одною темними коридорами і плутаними стежками, як твердо я їх не закликав, вони відмовлялися слухатися мене і заспокоїтися. Найбільшою з них була туга за Амрою. Я сумував за нею, жахливо і егоїстично. Навіть не підозрюючи про це, вона нагадувала мені, що світ існував не тільки для мене, що існувала реальність за межами моїх власних думок і бажань, забобонів і дрібних гріхів, вподобань і пристрастей. Вона нагадувала мені, що я частина чогось більшого, ніж вміст мого черепа, і що це мало сенс. Вона не давала мені перетворитися в щось, що нагадувало б Телемарха.
За інших обставин я пішов би на довгу прогулянку. Інколи розім‘яти ноги на свіжому повітрі допомагало. Але зваживши на стан міста і моє в ньому місце, це був не дуже розумний варіант. І в мене не було бажання сьогодні ще раз блукати холодними, клаустрофобними тунелями і крутими сходами Телемарха.
Я спустився в бібліотеку, навмання взяв ще одну книгу з нижньої полиці. Я прочитав майже цілу сторінку щільно написаного, без жодної пунктуації божевілля, перш ніж зрозумів, що це один з щоденників Телемарха. Це була нісенітниця. Я розбирав окремі слова, але разом вони не мали жодного сенсу. Можливо це був якийсь код, але чомусь я в цьому сумнівався. В мене було таке відчуття, що Аітер вважав, що записував глибокі думки, коли насправді шкрябав шалену маячню.
Я поклав книгу на місце і взяв наступну. В ній було те саме. І в третій, і в четвертій. В цій навіть окремі букви деградували до безглуздих знаків. Цікаво, він завжди був божевільним, чи це ніж довів його до межі, і далі.
Мабуть, друге. Безумець не зумів би опанувати Мистецтво, і вже точно не до рівня майстерності Телемарха. На цей час я близько ознайомився з його роботою, докладність і вдумливість, з якими він творив Мистецтво, були безсумнівними. Божевілля часто супроводжує геніальність, це правда, але в карлючках, що я тримав у руці, розуму чи сенсу було не більше ніж в собачому гавкоті. А може й менше.
Ніж капав йому на мізки, поки вони не розплавилися.
Де б не була Амра, Ніж теж був там. Амра, тріщина і Ніж, що Розсікає Ніч.
-- Вона знищила один з Клинків, -- сказав я собі. – Вона не стане легкою здобиччю для іншого.
Але минуло надто багато часу. Вже десять днів, а може минути ще купа тижнів, перш ніж в мене буде все необхідне, щоб знайти її. За умови, що я не загину під час пошуків.
Якою вона буде, провівши стільки часу під впливом Ножа?
Я глянув на оправлений в шкіру щоденник в своїх руках і мені зовсім не стало спокійніше.
