Коли я сам нарешті ліг у ліжко, то відчув, як спадає принаймні частина напруги кількох останніх днів. Діями пані Вен я не переймався. Якщо в неї не було мага, вона могла скільки завгодно погрожувати кулаком, це не зашкодить мені чи моїм людям. А тепер, коли я схопив Півмісяця, Гаммонд теж турбувала мене значно менше. Максимум за кілька днів я або зламаю істоту і покину Цитадель з нею, або буду змушений спробувати і забрати в неї те, що мені потрібно. Якщо мені вдасться, то дякувати всім нікчемним богам, я залишу Белларіус. Або я міг просто вшитися звідси і спробувати зламати Півмісяць під час подорожі. Чим більше я про це думав, тим більше мені ця ідея подобалася. Я починав ненавидіти Белларіус так само, як його ненавиділа Амра.
Вперше відколи я прибув у Місто на Горі, я заснув ні разу не сіпнувшись, а з другого боку туманних воріт на мене не чекав страхітливий жах. Це був добрий, міцний сон без снів.
Тому, звісно ж, наступного дня все полетіло до дідька.
16
В мене ніколи не було хисту до ілюзій, і вони мене не цікавили. Щоб створити переконливу брехню з допомогою Мистецтва, потрібен певний склад розуму, майстерність і докладність, які здавалися мені страшно марудними. О, якщо потрібно я міг вичарувати доволі переконливу оману, щось що витримає поверхневий огляд, а навіть доторк. Я міг вдати шум, чи приховати сморід. Це можуть більшість магів. Але я ніколи не претендував на звання магістра ілюзорної магії.
Гаммонд була таким магістром.
Утримувати мага проти його волі пекельно важко. Він порве ланцюги і вигне ґрати, зірве з завіс двері, перетворить кам‘яні стіни в пил. Спалить вартових на попіл, розтопить їхню зброю і лати в блискучі калюжі.
Якщо його не осліпити, не оглушити, не позбавити можливості орієнтуватися в просторі.
Я прокинувся тому, що падав, перекидався, у вухах свистіло повітря. Я відкрив очі й побачив тільки хаос калейдоскопічних кольорів. Я викликав магічний зір, скидалося на те, що я падав у нескінченний вир енергії.
-- Доброго ранку, магу, -- голос Гаммонд пролунав звідусіль і нізвідки, пробиваючись крізь завивання вітру.
-- Як тобі вдалося продертися через обереги? – запитав я, намагаючись говорити зі спокоєм, якого зовсім не відчував. Я порився в магії, що зв‘язувала мене, але не знайшов жодної точки опори, жодної вільної ниточки, за яку було можна потягнути. Це було не плетиво, а туман. Чесно кажучи, рівень її майстерності злякав мене.
-- Ми знайшли твою мишачу нірку на Квадратній Підошві. Дивно, що ти не завдав собі клопоту замаскуватися тієї першої ночі. Поясом блукає не так багато високих чоловіків з одним оком, що розмовляють з чужинським акцентом. Принаймні таких, що не виглядають на найманців.
Отже, допитлива сусідка таки виявилася стукачкою. Вся моя обережність після того була марною тратою сил і часу.
-- Сподіваюся, конструкт спричинив вам не надто багато клопотів. – Так насправді я мав на увазі, сподіваюся він добряче пошматував тебе і твоїх людей. Я мав доступ до свого джерела. Але якщо я не міг вбити її, це не мало значення. Я не міг нівелювати її спритну пастку. А щоб прикінчити її, мені потрібно мати змогу виявити її. Саме тому вона зачарувала свій голос так, щоб він лунав звідусюди і нізвідки.
-- Голем? Трохи неприємна несподіванка, але ми вчасно з ним справилися. Мушу признати, твої закляття на дверях були значно поважнішою перешкодою.
-- Ви подолали мої закляття і конструкта не потривоживши мене?
-- Якщо тобі від того легше, якби ти не спав, мені б це не вдалося.
Я міг вдарити навмання і сподіватися на те, що мені пощастить. Я міг знищити все, що знаходилося зі мною в кімнаті. Мабуть, я міг обвалити великі шматки Цитаделі, якби дав з себе все, на що здатен. Але в мене не було жодних гарантій, що вона перебувала в тій самій кімнаті, чи навіть на тому самому поверсі, що і я. На її місці я був би далеко.
-- Чого тобі треба, Гаммонд?
-- Вен сьогодні нападе. Практично з хвилини на хвилину. Більше ніякої розвідки чи невеличких сутичок вздовж барикад. В неї чисельна перевага, ця чисельна перевага добре навчена, і вона збирається зламати нас.
-- Ти знала, що до цього йде. Впевнений, що ти відповідно приготувала Пояс.
-- О, так, ми перетворили наші домівки і магазини в бойні, і тепер чекаємо, коли з‘явиться худоба. Якщо дійде до вуличних боїв за кожен дім, то в них мало шансів прикінчити нас швидко. Але я б не хотіла перетворювати свою світлицю на криваву лазню, повір мені.
-- А хто хотів би.
-- Саме так, рада, що ми погоджуємося. Тож коли засурмлять горни і війська Вен вступлять у бій на барикадах, ми їх неприємно здивуємо. Зараз мої бійці заповнюють Цитадель, підіймаються з Пояса довгими сходами у твоєму погребі, і коли прийде час, ми нападемо на них ззаду і порубаємо на шматки.
-- І де в цьому всьому я і мої люди?
Якусь мить вона мовчала. Тоді:
-- В мене на шляху.
Ось в чому справа. Вона не відважиться відпустити мене, навіть після того, як здобуде те, чого хоче. Немає нікого більш злопам‘ятного за мага. Вона думала, що я їй цього не дарую, і вона мала рацію.
