Кіль якомога швидше потребував допомоги. Я почекав кілька хвилин, тоді спустився по сходах, позад шквальних вітрів, які викликав, щоб очистити шлях. І правильно зробив. Гаммонд залишила двох лучників, щоб вони спробували прикінчити мене. Вони не змогли добре прицілитися, бо стріляли в штормовий вітер, проте один встиг випустити стрілу, перш ніж я дезінтегрував його.
На другому поверсі більше нікого не було. Я зачинив двері, знов виставив обереги, тоді оглянув кухню. Таємних вбивць у ній не було. Доклавши значних зусиль, я закрив камін розколотим кухонним столом і наклав на нього закляття, щоб війська, що втекли туди звідки прийшли, не могли повернутися. Закляття вийшло таким собі, проте витримає, поки я збігаю по допомогу для Кіля.
Перед цим я пішов і пошукав Тона в хаосі трупів і частин тіла, на випадок, якщо Марл помилявся. Трупів було значно більше, ніж я міг приписати собі особисто, отже Тон і Крейда на щось таки згодилися, перш ніж їх розбили. Спочатку я Тона не побачив.
Я знайшов його розпростертим на одному з ліжок. В нього не було часу одягнути лати, але судячи з картини після бою, він забрав з собою трьох чоловік. Його прикінчили списом, а для певності перерізали горло.
Я закрив йому очі й зняв з його сорочки заляпану кров‘ю брошку з палаючою вежею. Вона йому більше не стане в пригоді. Мені так. Я заховав її в кишеню і пішов геть.
Хурвуса, лікаря з Непереливок, буде практично неможливо знайти, і в будь-якому випадку, заради одного хлопця його не відірвати від потоку поранених, що прибувають до нього сьогодні. Сірий Зуб, якщо він вдома, набагато ближче. Я не був певен, що Фаллон Сірий Зуб може вилікувати комусь щось більше ніж біль голови, але він в біса непогано вилікував себе, що давало мені надію. Якщо ні, то Кіль отримає розжарену кочергу в рану, що або зупинить кровотечу, або ні, але точно надовго, може назавжди, залишить його калікою. Якщо він взагалі виживе.
Температура опустилася і лискучі від дощу вулиці з попередньої ночі, хоча й не повністю вкрилися кригою, місцями були слизькі. Настільки, що всю свою увагу я скерував на те, щоб дивитися під ноги, і коли завернув за ріг, ледь не загинув.
Один лучник був розташований на шляху до дому Сірого Зуба, найманець. Я завернув за ріг, підвів погляд від бруківки і побачив його, метрів десь за двадцять, зі стрілою на тятиві. Я й гадки не мав, хто йому платив, чи чому він не брав участі в головній події, і не завдав собі клопоту запитати.
Я ринувся назад за ріг, і звісно ж, на обледенілій бруківці нога висковзнула з-під мене, і я гепнувся на дупу.
Стріла пролетіла небезпечно близько до мене. Вона вдарила у вкритий бруківкою схил десь в тридцяти сантиметрах позад мене, і розкололася зі звуком зламаної кістки.
Я розправився з ним до того, як він поклав пальці на оперення другої стріли, обережно став на ноги, і по крові продовжив свій шлях.
#
Сірий Зуб не відповів на мій настирливий стук, тож я акуратно прошепотів через обереги слово сили. Не достатньо, щоб активувати їх; мені ще не набридло життя. Але достатньо, щоб він зауважив і прийшов перевірити. Не минуло й хвилини, як двері відчинилися.
-- Я так і думав, що це ти, -- сказав він.
-- Чому це?
-- Я не знаю більше нікого такого наполегливого і такого безпечного з небезпечними чарами.
-- В мене надзвичайна ситуація. Кіля смертельно поранили. Ти знаєш, що я не вмію зцілювати. Допоможеш?
-- Ага. Зажди хвильку. – Він зник всередині, тоді повернувся з торбою закинутою через плече. Ми вирушили під гору.
-- Не гарантую, що зможу допомогти, -- попередив він. – Я зцілюю не з допомогою Мистецтва, а Філософії. Вона має свої обмеження.
-- Хай там що, я вдячний за те, що ти намагаєшся.
Решта шляху пройшла в мовчанці. Він не питав, що трапилося. Чесно кажучи, я й не очікував, що він запитає. Ми підійшли до Цитаделі і я провів його через обереги.
-- Вони на другому поверсі. Дякую за допомогу. – Я витягнув з кишені ключ Тона і вручив йому. – Він дозволить тобі проходити крізь обереги.
Сірий Зуб насупився.
-- Він весь в крові.
-- Пробач. – Я повернувся, щоб йти.
-- А ти куди?
-- Треба звести певні рахунки.
-- Я думав, тобі наплювати на Белларіус, -- вигукнув він мені в спину.
-- Наплювати, -- відповів я, і я не брехав.
#
Коли я народився, батько наперекір бажанням матері відніс мене до Провидиці Драконового Ока, на що мав повне право, як бойовий маг. Звісно, що я цього не пам‘ятаю. Але мені розповідали, що Провидиця тільки глянула на мене і сказала, що ще не бачила такого глибокого джерела, як в мене. Батько був дуже щасливий. Тоді вона сказала, що я стану або правителем, або грабіжником, і що її старі очі не бачать різниці. Від цього щастя в батька значно поменшало.
-- Не бойовим магом? – запитав батько.
-- Магом, так, звісно. І він братиме участь в битвах. Але він не буде бойовим магом.
