-- Двоє більш-менш цілі. Один виживе, якщо його негайно доглянути.
-- В мене тільки твоє слово, що признай, важить не надто багато.
Я почув, що вона щось бурмоче. Скрипнули якісь меблі. Тоді почувся голос Марла.
-- Вона не бреше, магу.
Гаммонд була цілком здатна вдати чийсь голос.
-- Скажи мені, в якому всі стані. Поіменно, будь ласка, Марле.
-- Крейда живий, але отримав удар в голову і зараз у відключці. Тон мертвий. Кіль дихає, але тридцять сантиметрів сталі прибило його стегно до шафи. – Він замовк. Коли він обізвався знов, його голос звучав тихіше. – З нього вилилася купа крові, магу, і вона не припиняється.
На мертвих богів. Я не міг здатися Гаммонд. Вона просто вб‘є мене, а тоді прикінчить їх. В неї не було вибору. Напавши на Цитадель, яку я проголосив своїм святилищем, вона зайшла надто далеко і вона це розуміла. Вона знала, що раніше чи пізніше, я змушу її заплатити. Навіть якщо я присягну, що не буду переслідувати її, вона не повірить.
Мовчання затягувалося. Через заґратоване вікно я почув тихий рев, далекий грім відкритих горлянок і горнів. Я обережно виглянув.
Вен атакувала барикади. Буквально всі найманці, що байдикували біля будинків шляхти, спускалися з гори, готові до битви. Десь поза полем мого зору сталь дзвеніла об сталь, відлуння неслося по горі, разом з криками болю і лихоманкою бою.
-- Гаммонд, -- вигукнув я.
-- Що?
-- Ти зараз програєш свою війну. Вен пішла на штурм, і я дуже сумніваюся, що це закінчиться добром для твоєї сторони, якщо я буду сковувати і відволікати підмогу.
Я почув, як вона рухається, мабуть, щоб глянути самій. Тоді почув її лайку.
-- Пришли до мене моїх людей, -- сказав я їй. – І присягаю своїм ім‘ям і своєю силою, що не стану заважати твоїм людям залишити Цитадель. Або не присилай, і тоді побачиш, я зроблю все можливе, щоб ви зазнали невдачі.
Тепер настала її черга грати в мовчанку.
-- Час втікає, Гаммонд.
-- Хай тобі дідько, -- сказала вона. Тоді я почув крик Кіля. Тоді він почав вживати слова, за які мене в дитинстві лупцювали. Тоді вони з Марлом з‘явилися на сходах, Марл його підтримував.
-- Йому потрібен турнікет, -- сказав Марл, опустивши Кіля на підлогу. – Я йду за Крейдою.
І пішов.
Кров дійсно невпинно лилася зі стегна Кіля. Він вже зблід, губи побіліли. Я зірвав свій пояс і обмотав йому стегно над раною, але не міг стягнути міцно самими руками. Я потребував палиці, або ще чогось довгого і твердого, щоб міцніше скрутити пояс.
Я оглянув кімнату, яка була порожньою, за винятком скринь, ліжка – чиї дерев‘яні ніжки були надто товстими – і вкритого полотном мольберта Телемарха.
Ідеально.
-- Стискай пояс міцно, -- сказав я Кілю, підійшов і розтрощив мольберт, скинувши вкриту картину на підлогу. Я зламав одну ніжку мольберта пополам, повернувся до Кіля, загнав її між поясом і стегном, і міцно перекрутив.
-- Горм на паличці! – вилаявся він.
-- Не будь дитиною, -- сказав я, а він кинув на мене погляд, який говорив, що він з радістю вб‘є мене під час сну. Тоді його повіки затріпотіли, очі закотилися і він схилив голову на груди, знепритомнівши від втрати крові й болю.
Незграбно спотикаючись, з Крейдою на плечі, по сходах піднявся Марл. Як тільки він зійшов на останню сходинку, я сплів над сходами закляття. Воно було не надто міцним, бо зв‘язувало тільки повітря, проте якийсь час протримається.
Марл поклав Крейду в моє ліжко і зіп‘явся на ноги. Я побачив, що йому набили пику. Невдовзі він весь буде в бридких синцях.
-- З тобою все гаразд? – запитав я його.
-- Більш-менш. Краще ніж Тон, і краще ніж цих двоє. Як вони проникли в Цитадель, магу?
-- Це моя вина. Хвиля недбалості з мого боку привела їх до входу на Поясі. Гаммонд володіє магією достатньо, щоб цим скористатися. – Я підійшов до вікна і спостерігав, як ударна сила Гаммонд виривається з парадних дверей Цитаделі, зазнає певних втрат від лучників, яких Вен залишила, щоб утримувати мене в Цитаделі, і розбиває їх завдяки своїй кількості. Їх було більше сотні проти десятка. Коли різня закінчилася, вони миттєво перегрупувалися і рушили з гори вниз, туди, де кипіла справжня битва. Навколо них почали здійматися ілюзії Гаммонд, я бачив це магічним зором і на своє власне око. Мовчазні й мерехтливі, переважно вкриті чародійським туманом, вони налетять на задні лінії Вен і посіють хаос.
-- Що нам тепер робити? – запитав Марл.
-- Почекаємо поки всі до останнього заберуться звідси. Тоді я приведу нашому схильному до травм юному другу якусь допомогу.
-- А далі? Здається, тепер вже всі в місті мають щось проти тебе. Без образ.
-- Таки мають. Що ж, в мене є все, що потрібно, більш-менш. Пора вшиватися звідси. – Але перш ніж залишити місто, я залишу Вені Гаммонд пам‘ятку. І ця пам‘ятка буде далеко не з приємних.
На жаль я не належу до тих, хто вважає “живи сам і дай жити іншим”.
17
