Пропала злодійка полностью

-- Командувач Клюге. Якби я знав, що ти приїдеш до мене в гості, то принаймні прихопив би для тебе крісло.

-- Магу, -- відповів він, ігноруючи інших. – Що в клітці?

-- Ти чекав весь день, щоб поставити це запитання? Чому не запитав раніше?

-- Раніше це не мало для мене значення. Тепер має.

-- Що за цей час змінилося?

-- Твоя позиція змінилася, Хольгрене Анградо. Зі здібного мага і дрібного злодюжки ти перетворився в спеціального радника самого лорда губернатора.

-- По-перше, так трапилося, що я ще не радник. По-друге, мої ймовірні крадіжки ніколи не були дрібними. По-третє, якщо я всього лиш здібний маг, то який тоді ти? І останнє, що це все має спільного з тим, що знаходиться в клітці?

-- Тобі не можна довіряти. Ти злочинець і судячи з твоїх дій в Белларіусі, анархіст. Сама думка, що тебе легітимізує лорд губернатор, мене вкрай турбує. Я стану твоєю тінню, Анградо. Я буду перевіряти кожен твій крок, ретельно вивчати все, що ти робиш, все, що має відношення до тебе. І почну я з того, що огляну, що в тебе в клітці.

Тоді, одна за одною, я зрозумів три речі. По-перше, коли Клюге привіз мене до палацу, то очікував, що Морно мене якось покарає. І хоча він мене покарав, Клюге просто не міг не бачити все, що трапилося, в протилежному світлі.

По-друге, в своїй власній голові, Клюге в першу чергу був представником закону. Те, що він маг, було на далекому другому місці, і це здивувало мене. Буквально кожен маг, якого я зустрічав, визначав себе за своєю силою.

І останнє, я розумів, що Клюге відчував до мене глибоку неприязнь, як особисту, так і професійну. Він буде колючкою в моєму боці, допоки в мене буде бік, в який можна цю колючку загнати.

Я подивився навколо.

-- Де твої констеблі, командувачу?

-- Вони мені не потрібні.

-- Ти хочеш сказати, що вони тобі не допоможуть. – Якщо між нами дійде до дуелі, то він програє. Йому знадобиться будь-яка допомога, але зграя міської варти нічого не змінить.

-- Де твій ордер на обшук? – запитав я його.

-- Він мені не потрібен, -- повторив Клюге, і технічно він мав рацію. Як представнику закону, йому потрібна була тільки підозра про правопорушення. Але це не мало значення. Я повинен був негайно кинути йому виклик і побачити чи він блефував.

-- Я не погоджуюся, Клюге. Якщо ти збираєшся перевіряти мене до самої смерті й ходити за мною по п‘ятках, кожного разу тобі доведеться робити це з підписаним лордом губернатором ордером. В іншому випадку я не стану співпрацювати з тобою. Щоб ти краще зрозумів, якщо хочеш заглянути в цю коробку, я хочу побачити підписану Морно записку, в якій буде сказано “Покажи Аврому, що в тій клятій коробці”. Якщо тобі це не подобається, можеш спробувати затримати мене, але добром це для тебе не закінчиться. Я все чітко пояснив?

Він посміхнувся. Чи принаймні показав зуби.

-- Так. Чітко. – Клюге розвернувся на п‘ятах і пішов до своєї карети. Він заліз всередину і зі знудженим кучером, що здавалося страждав від диспепсії, поїхав геть. Коні і оббиті залізом колеса здійняли в повітря жовто-сіру куряву.

Клюге не був хорошим ворогом. Хороших ворогів не існує. Він не був дурнем, і володів певною силою, як звичайною, так і Мистецтвом. Але він був далеко, далеко не найгіршим ворогом, з яким я мав справу. Я був трохи здивований, що він спробував притиснути мене таким чином.

Кіль театрально зітхнув, перериваючи мої думки.

--Що?

-- Ти мусиш наживати собі могутніх ворогів, куди б не приїхав?

Я фиркнув.

-- Клюге не могутній.

-- Він може посадити людину у в‘язницю? Повісити її?

-- Ну… так. -- Я вирішив не згадувати, що Клюге ще й маг. Це б мені не допомогло.

-- Не знаю, що ти розумієш під словом могутній, Хольгрене, але тобі варто передумати це.

-- Гадаю, ти хотів сказати “переглянути”.

Він покосився на мене, почухав голову.

-- А ще тобі варто спробувати розібратися, що в тобі змушує юдей так сильно ненавидіти тебе і хоча б трішки змінитися.

-- Заткнися і допоможи мені з кліткою.

-- З однією рукою?

-- Справедливе зауваження. Тоді вичистиш всю кров, коли повернешся до садиби. Для цього вистачить однієї руки.

-- Це не наш фургон!

-- Я хочу, щоб мені повернули заставу.

Він пошкутильгав геть, бурмочучи щось, що звучало як “хоча б трішки змінитися”.

Від мого старого дому не залишилося нічого крім фундаменту, кількох обгорілих балок і пари розбитих статуй, що стояли в садку немов привиди, задовго до того, як я купив його. Поки я був у Таготі й Мовчазних Землях, обереги, накладені мною на будинок, ослабли, і коли розгорілася велика пожежа, не змогли захистити стару дерев‘яну будівлю. Те, що на північ від річки Оз згорів тільки мій будинок, не оминуло мою увагу, але чесно кажучи після повернення з Тагота, мене це не надто хвилювало. Дім пропав, але не скажу, що я любив його з самого початку. Головним для мене було місце його розташування. І коли ми з Амрою переїхали на Променад, я б його і так залишив.

А от підвал будинку – зовсім інша справа.