Я викликав сильний вітер і змів уламки з фундаменту, очищаючи кам‘яну підлогу і посеред неї -- ляду. Обереги на ній не підвели; взявши до уваги скільки зусиль я в них вклав, я був би дуже здивований, якби це трапилося.
Я нагнувся, щоб оглянути двері і з допомогою магічного зору побачив, що з часу останньої перевірки хтось намагався, безрезультатно, проникнути в середину. Їм не вдалося зайти, але вони вибралися живі. Шкода. Мабуть, це був Клюге, але це тільки припущення.
Ми з Крейдою, як найбільш працездатні, перетягнули клітку і свинячі туші до ляди, а тоді я відправив їх всіх назад у садибу. Тільки Крейда мав з собою емблему з палаючою вежею, тож ключі дісталися йому.
-- Нікого не впускайте, -- наказав я їм. – Якщо тільки в них не буде записки від мене чи Лорда Губернатора. Або армії. Я повернуся сьогодні вночі.
Марл кивнув і вони пішли. Я був практично впевнений, що вони не заблудяться, а якщо таки заблудяться, то будь-хто направить їх на Променад.
Коли вони зникли з очей, я взявся до роботи і посунув породження тріщини в темряву свого давно закинутого святилища.
#
В підвалі в мене зберігалося багацько небезпечних предметів. Півмісяць однозначно був найнебезпечнішим з усього, що я там будь-коли тримав. Тож як тільки я спустив клітку по сходах, то відразу посунув її по вкритій плиткою підлозі до захищеного кола, яке я виклав купу років тому. Досконалого, суцільного кола з сіро-білого граніту, півтора метра діаметром, щоб витесати яке я витратив фортуну. В півтора раза більше мені обійшлося вирвати частину першого поверху, опустити коло в підвал, а тоді відремонтувати підлогу і стіну.
В коло міг зайти хто-небудь, але ніхто не міг вийти без мого дозволу. Я встановив його з надією, що спіймаю демона, якому продав свою душу, але він був надто обережним, щоб зайти в пастку. Тож хоча я випробовував її незлічену кількість разів, я ніколи її не використовував. Аж дотепер.
Я востаннє підсилив сітки, що утримували Півмісяця і взявся відкривати ящик, з допомогою Мистецтва витягуючи один за одним цвяхи. Я не подумав взяти з собою лом. Я повністю розібрав ящик, залишивши тільки дошки під істотою. Тоді вийшов з кола, залив у граніт більше ніж достатньо енергії, і обрізав всі вузли магії, що утримували сітки, які ув‘язнювали Півмісяця.
Сітки розсипалися на пил і залишки ниток, породження тріщини немов вибухнуло, кинулося на мене… але невидимий, непрохідний бар‘єр відкинув його назад в центр кола.
Він пробував три рази, тоді припав до дерев‘яної підставки, важко дихаючи і люто зиркаючи на мене.
-- Що вже настрибався?
Він не відповів нічого.
-- Їсти хочеш?
Я піднявся нагору і по сходах скотив одну з свиней. Вона була важка. Я посунув її по підлозі, поки одна ніжка не перетнула кола.
-- Далі тягни собі сам.
-- Відтепер це все, що ти будеш отримувати. А оскільки для того, щоб вижити, тобі не потрібно їсти, то взагалі гріх скаржитися.
Він нагнувся і понюхав ніжку. Вискочив блідо-сірий язик, лизнув, попробував. Раптово Півмісяць затягнув свиню в коло і взявся до огидної роботи. Я сів на плитку на безпечній відстані й спостерігав, свідомий того, що якби він мав шанс, то зробив би зі мною докладно те саме. За кілька хвилин від свині нічого не залишилося.
-- Якось переживеш.
-- Радий це чути. Я буду давати серця іншому, коли ми закінчимо розмову. – За інших обставин я був би захоплений таємницею того, як ця істота розширювала свій словниковий запас і покращувала граматику. І як вона могла з‘їсти щось більше за себе. Проте зараз я зупинився на “хаос здатен майже на все”.
-- Нагорі є ще п‘ять таких. Якщо все піде добре, ти отримаєш їх всіх. Але спочатку обговоримо, що я хочу від тебе.
-- Ти допоможеш мені знайти те, що породило тебе. Тріщину. Я знаю, що ти відчуваєш її.
-- Ти відчув її, коли я віз тебе попід горою. – Це не було запитання.
