Пропала злодійка полностью

-- Так, він зник. Куди б він не дівся, ми з тобою знайдемо його. Я вважаю, що коли ми наблизимося до нього, ти знов почуєш його. Саме тому я спіймав тебе.

Ти не зможеш втримати вогонь. Він тебе з‘їсть. Я буду радий.

-- Звісно, що будеш. Мені не потрібен вогонь. Мені потрібно щось, що зникло разом з ним.

Мене це не обходить. Відпусти мене.

-- Ось в чому полягає моя дилема, Півмісяцю: я потребую тебе, але не можу тобі довіряти. Я почав обмірковувати цю проблему ще до того, як спіймав тебе і не придумав нічого, що нагадувало б прийнятне рішення. Я думаю, що як тільки в тебе з‘явиться можливість, ти спробуєш зжерти мене так, як зжер свиню. Я помиляюся?

Не помиляєшся. Ненавиджу тебе.

-- Твоя щирість – як ковток свіжого повітря. З часом я міг би приборкати тебе сильніше. Але в мене немає часу, і взагалі мені геть не хочеться братися за тебе по-серйозному. І мені дуже не хочеться дати тобі шанс навчитися хитрувати. Тому нам доведеться рухатися трохи швидше. – Шкода, звісно, але мені було важко уявити, що Півмісяць як вірна тваринка, буде чимчикувати поряд зі мною по пекельних землях.

Я встав і підійшов до вкритої пилюкою скрині в дальньому кутку кімнати. Прошепотівши закляття я відчинив її і витягнув голову Боша, мага, який бився зі мною на дуелі поряд з корчмою Тамбора, і програв.

Він досі був при свідомості. Я б не сказав, що він був живий, чи розумів, що відбувається. Коли я витягнув на диво легкий, прозорий куб янтарного кольору, в який була запакована його голова, він кліпнув і втупився в мене.

Його очі були колодязями божевілля. Не те щоб він був при своєму розумі до того, як втратив блискуче металеве тіло павука, чи своє власне ще раніше. Потрібно бути божевільним, щоб мати справи з демонами.

Так, знаю, технічно я сам мав справу з демоном, але тільки раз, я був дуже молодим, і вже точно ніколи не намагався відчинити ворота до пекла на Джакос-Роуд, чи в будь-якому іншому місці, якщо на це вже пішло. Тупість і розпач тільки для стороннього глядача здаються божевіллям.

В усякому разі, майже дворічне перебування в темній скрині не покращило душевну рівновагу Боша. На щастя, те, що в нього не було тіла, означало, що в нього не було голосу. Його крики були абсолютно безшумними. Я відніс його до кола і поклав біля сходів так, щоб він не заважав.

Це їжа?

-- Ні.

В мене не було гарантій, що породження тріщини не спробує вбити мене. Але я його потребував. Мені не подобалися шанси на те, що мені вдасться змайструвати з його трупа щось, що відведе мене до тріщини. Оце так головоломка. От тільки я знав, як витягнути голову Боша з виготовленого демоном янтарного куба. І я знав, як замінити її іншою головою.

Голова Півмісяця, навіть зі щупальцями, була меншою, ніж в Боша.

-- Гаразд, Півмісяцю. Наш час настав. Я дам тобі один шанс вбити мене і втекти. Якщо тобі не вдасться, то будеш виконувати всі мої забаганки. – Це все було правдою, тільки не в тому сенсі, в якому це зрозуміє істота.

Тоді випусти мене і ти помреш. Він став на чотири лапи і припав до землі, готовий до стрибка. Його шкіра почала змінюватися, намагаючись злитися з узором плитки на підлозі навколо нього.

Потрібно було ідеально вибрати момент.

-- На рахунок три. Раз. Два. Три. – Коли останнє слово вилетіло мені з рота, він був уже в повітрі. Це була страшна тварюка, найбільше мене в ній жахали позбавлені емоцій очі комахи. Я зняв захист кола… і негайно відновив його.

Тіло Півмісяця впало назад в коло, забилося, за одну мить його шкіра змінила сотні кольорів і узорів. З відрізаної шиї бризнула блакитна сукровиця, хляпаючи об бар‘єр і стікаючи в калюжу на підлозі. Голова Півмісяця покотилася і зупинилася в мене біля ніг.

Я підняв Боша. Провів пальцем по демонічних знаках, що відчиняли куб. Викинув голову на підлогу, тоді копняком направив у коло. Вона приземлилася під боком чудовиська, більш-менш обличчям вниз. Про всяк випадок я думкою ще раз підсилив коло, тоді помістив голову Півмісяця на місце Боша. Запечатав куб, тоді сів на сходах і спробував заспокоїти подих. Я навіть не уявляв, наскільки я був знервований, а зараз мої нерви казали мені, як сильно їх попустило, що мій план спрацював.

-- Я казав тобі, що ти будеш виконувати мої забаганки, -- промовив я до пекельно огидної голови в кубі.

Для того, щоб розмовляти, Півмісяць не потребував тіла. Я чудово почув, як він назвав мене “чудовиськом”.

-- Хороша новина полягає в тому, що я можу скласти тебе назад. – І я дійсно міг; допоки колу вистачатиме наданої мною енергії, воно не дасть померти тілу істоти, та й голові Боша теж. Я виділив, щоб вистарчило на місяць, більш-менш. Довший період означатиме, що я швидше за все вже не повернуся, отже більше їх не потребуватиму.

Зроби це негайно.

-- Знайди мені вогонь, тріщину, тоді може. А зараз заткнися.

Звісно, що я не збирався повертати Півмісяцю тіло.