-- Я ще живий, падлюко, -- пробурмотів я і повільно став на ноги. Оглянув знищення. Воно було разючим. Близько п‘ятдесяти метрів стіни обвалилося по обидва боки провалля. Буде доволі просто перелізти через уламки на другий бік. Це з хороших новин.
З поганих новин, я був на одному боці провалля, а залишки Чорної Бібліотеки на іншому. Виглядало так, наче якийсь велетенський сікач опустився з неба і обрізав фасад будинку. Деякі уламки впали на мій бік прірви, гладке чорне каміння було розкидане по буйній траві, немов величезні дитячі кубики. Явно замало, якщо врахувати скільки бракувало. Мабуть, більшість з них впало в провалля, яке було там шириною більше ніж метр.
Я підійшов до провалля і глянув у його глибини. Дна видно не було. Якщо щось впаде в нього, то буде падати можливо до самого Ура, про який згадував Восто. Космологія одинадцяти кіл пекла була неточною наукою, а я вивчав її виключно з розпачу.
Я ще раз глянув вгору на Бібліотеку. Прямо перед мною знаходилася величезна кімната. Вся поверхня в мене перед очима була з полірованого чорного каменя. Книжок не було, але в дальньому кінці були двері, ледь помітні в сутінках. Іншого входу дійсно не було, а провалля вужчим не ставало.
Оскільки вибору в мене не було, я відійшов на кілька метрів, розбігся і стрибнув.
33
Половина мене дострибнула.
Я важко приземлився, широко розставивши руки, груди і обличчя взяли на себе удар. Все, що нижче пояса, залишилося висіти над прірвою. Важко дихаючи крізь стиснені зуби, я виліз, якомога далі від чорноти.
Звідусіль і нізвідки наростав глухий тріск, гармонія знищення. Я озирнувся на Траксис і побачив, як він гине. Хащі розсипались в пил. Гірка забула що таке тяжіння і зафарбувала повітря стрічкою кривавого туману. Окремі шматки місяця досі сяяли, але їхнє світло сичало і затухало, шматок за шматком.
Бібліотека почала повільно кренитися, немов корабель, що протікає.
Я викликав магічний зір і востаннє витягнув Руку Повішеника.
-- Відведи мене до записника Лагуни, -- сказав я їй. – І повір мені, зараз не час на твої жарти.
Вона вказала в темні нутрощі, й на непевних ногах, так швидко, як тільки міг, я ступив у темряву, з усіх сил намагаючись втримати рівновагу на полірованій підлозі.
Бібліотека швидше нагадувала палац з рясно оздобленими стінами, стелею і колонами – все в однотонному чорному кольорі. Проте я ледь звертав увагу на те, що мене оточувало. Я прийшов не на екскурсію. З сутінків, які мій магічний зір тьмяно пронизував, з‘явилися великі як в конюшні, чорні двері. Я покрутив ручку і вони тихо відчинилися. За ними кімната заповнена книгами – тисячами, розкиданими по підлозі, які повільно ковзали вліво, всі як одна в чорній оправі, з чорнющими сторінками. Гумор демонів.
В дальньому кінці довгої кімнати сходи вгору і коридори наліво і направо. Рука Повішеника вказала, що мені потрібно піднятися по сходах. Я видряпався по них так швидко, як тільки міг. Бібліотека вже майже лежала боком. Я закінчив підйом, використовуючи перила, як пандус.
-- Куди?
Наліво. Що тепер означало більш-менш вниз. Коридором, що фактично перетворився в шахту.
-- Ти починаєш мені дуже не подобатися, -- сказав я руці, і тримаючись за перила, висунувся за край. А тоді пустився.
Нахил був такий, що я наполовину ковзав, наполовину падав. Це означало, що коли я сягнув дна, то не поламав собі ноги. Оце й усе добре, що я можу сказати про падіння. Проте я вдарився з такою силою, що кілька миттєвостей задавався питанням чи вони не зламані. Біль був нестерпним і швидко розповсюдився від п‘яток до колін. В мене перехопило дух. Бо інакше я б закричав.
Наді мною пролунав жахливий скрегіт. Решта Чорної Бібліотеки розвалювалася.
На дні були двері. Я простягнув руку і повернув ручку. Двері відчинялися на кімнату, і коли сила тяжіння вирвала ручку мені з руки, вони відкинулися і донісся запах дощу, очищаючи з носа і легенів вже звичний мені отруйний сморід Траксиса.
За дверима була не кімната. За дверима було щось, чого моє око не могло охопити. В космічних вихорах ширяли зорі, незнані мені, чи будь-якому смертному, почуття… око показувало мені цей синестезійний хаос, а я нічого з того не тямив. Тож я закрив око і відкрив магічний зір, очікуючи, що мене осліпить.
Замість цього я побачив тільки обриси майже порожньої кімнати. На тому, що зараз було стіною стояв стіл. Здавалося, що стіл не здогадувався про зміну положення, так само як чорна металева скринька, яка лежала посеред столу.
Я зайшов і значення “низ” змінилося. Я майже не спотикався. Це було дивне почуття, але в порівнянні з минулими годинами, майже не варте уваги. Значно сильнішим було небажання відкривати скриньку, що підкралося до мене, коли я шкутильгав до неї. Воно походило зі скриньки чи народилося всередині мене?
Я досі цього не знаю. Але як би мені не не хотілося, я не міг не відкрити ту кляту штуку. Я пройшов кілька кіл пекла, щоб добратися сюди, в цю мить, і до того ж записник Лагни був моїм єдиним засобом, щоб пережити знищення, яке охопило Траксис.
