Псалом 44 полностью

«Але», — сказав доктор Ніче, не дозволивши йому завершити, а їй на хвильку вдалося подумати, що не розуміє з цього всього майже нічого і не може второпати, до чого вся ця розмова, хоча через страх, який стискав горло, відчула, що після того «скажімо» Якоб хотів сказати щось вкрай небезпечне для нього, отже, й для неї, але тієї миті, коли почула голос доктора Ніче, який перебивав Якоба, вона здатна була думати лише про те, що не розуміє нічого з того, що говорять оті два голоси, й уявляла їх двох, одного навпроти другого у цій (для неї) густій і непроглядній пітьмі, і відчувала їх лише за якимось напівшепотом, що надавав обличчю невидимих співрозмовників виразу сторожкої та прихованої уваги; тоді знову чула лише напружений і поквапний шепіт Ніче, і тепер вони удвох — зійшовшись у невидимому поєдинку — схожі були радше на змовників у якійсь спільній акції, ніж на те, ким, як вона знала, вони були: на ворогів, поділених расовими та ідейними, ієрархічними і всіма можливими й неможливими розбіжностями переконань та упереджень, які на хвилину прийняли (принаймні позірно) точку зору та переконання, по суті протилежні своїм, щоб у такий спосіб, тією позірною ідентифікацією, довести один одному свої супротивні точки зору як спільні, хоча й переконані, що це радше один зі способів найлегше висловити своє переконання, ніж впевненість ідентифікації: гра в покер, під час якої король милостиво програє, поки це приносить йому задоволення — на рівних змагатися зі своїми підданими: наприкінці він мусить бути переможцем, бо у нього в руках три королі; підданий із тріумфальним сміхом відкриває свої карти і згрібає всю державну касу до себе, тоді король дає знак своїм вартовим: стій; це три королі, а я — четвертий, а підданий з гірким смішком повертає гроші, в які вклав усе, що мав, і сміється разом зі всіма з королівської підступності та аплодує його дотепності, а потім іде і на знак протесту перед входом до палацу пускає собі кулю в рот: це єдине, що вона збагнула зі всього цього, коли доктор Ніче далі провадив гру, коли вона почула продовження того «Але»:

«…вас ніхто не запитує, чи ви вважаєте це розумним, корисним чи як ви це ще назвете. Вам просто наказали, по-ве-лі-ли провести певні експерименти над людьми, хай би вам це здавалося божевільним чи абсурдним. Так само як молодший сержант, якому віддають наказ (а тут справді йдеться про наказ військового ґатунку), не сміє роздумувати і не повинен розуміти, чому він зі своїм роєм має захищати це укріплення перед мостом. Він разом зі своїм роєм загине на укріпленні, незважаючи на всі обставини та евентуальні особисті сумніви в доцільності цього завдання і тієї точки укріплення. Так само і з лікарем, якому дали наказ провести (скажімо) тотальну стерилізацію певної групи чи навіть раси чи втілити програму евтаназії, чи ставити досліди над людьми з вакциною або ж з низькою температурою: коли б той лікар відмовився від здійснення дослідів, до яких його зобов’язала офіційна центральна установа, його б, безсумнівно, притягнули до відповідальності за непослух. У такому разі — а тут треба зважати на авторитарний характер нашої держави — окремо взяте дотримання етичних приписів певної професії має поступитися перед тотальним характером цієї війни»; з його повної м’ясистої долоні, стиснутої в тістоподібний кулак, що м’яко бухкав об стіл, вилетів пустопорожній, дурнуватий піковий валет у зеленому капральському мундирі.

Якоб кинув свій досвідчений погляд азартного гравця на ту уніформовану прусську фіґуру на карті з двома дзеркально симетричними тілами і двома симетричними мечами, і раптом отой дзеркально подвоєний образ здався йому водночас небезпечним і смішним; хоча вона не могла бачити виразу його обличчя, його ноги під столом чи принаймні чути його дихання або щось інше, з чого б могла зрозуміти Якобів стан, вона була впевнена, що він більше не ризикуватиме, хоча б заради неї, якщо не через щось інше, бо він мусить весь час думати про те, як вона, ледь жива, тремтить у шафі, беручи участь у тій небезпечній грі не лише як вболівальник за Якобовою спиною, а і як невидимий співгравець, як ставка і закамуфльований суфлер, який не дозволяє ризикувати і приборкує запал гри в ім’я якоїсь слабкості і в ім’я страху, що його мав відчувати Якоб, коли непереконливо (принаймні для неї) і примирливо (для доктора Ніче) сказав: