Рекурсія полностью

Вхід заховано за розсувними дверима. Гелена набирає код, і гвинтовими сходами вони спускаються у звукоізольований підвал.

Дві стіни камери вимурувано з каменю, дві інших — зроблено з надміцного скла, в якому просвердлено вентиляційні отвори. У камері є туалет, душ, невеличкий столик і ліжко, на якому лежить Маркус Слейд.

Він згортає книжку, яку читав, і сідає, дивлячись на своїх ув’язнювачів.

У цій часолінії вони збудували свій дім у глушині, в окрузі Марін — за тридцять хвилин їзди на північ від Сан-Франциско, щоб бути ближче до Слейда та підготуватися до цієї миті. Його викрали до різдвяного передозу та привезли на це ранчо.

Слейд отямився в цій камері під стайнею і досі тут сидить.

Баррі підсовує стілець до скла, сідає. Гелена ходить периметром камери. Слейд дивиться на них.

Вони нічого не казали йому про причини ув’язнення. Ані про попередні часолінії, ані про крісло пам’яті. Нічого.

Слейд підводиться з ліжка, підходить до скла. Дивиться на Баррі. Він одягнений у спортивні штани, без сорочки. Борода в нього скуйовджена, немите волосся злиплося, в очах страх і злість.

Баррі дивиться на нього крізь скло, і йому стає шкода цього чоловіка, попри всі його витівки в попередніх часолініях. Адже Слейд і гадки не має, за які такі гріхи він тут сидить.

І Баррі, і Гелена при кожній нагоді запевняли свого бранця, що не збираються шкодити йому, але Слейд не дуже вірив їхнім завірянням.

По щирості, Баррі страх як соромно від того, що вони роблять зі Слейдом. Але Гелена знає майбутнє та створила крісло пам’яті з неймовірними можливостями, і він беззаперечно вірить їй.

Навіть коли вона сказала, що вони повинні викрасти чоловіка, такого собі Маркуса Слейда, поки той не помер від передозу у своєму лофті[48] в Догпатчі[49].

— Що? — запитує Слейд. — Нарешті прийшли розповісти мені, чому ви це робите?

— За кілька хвилин, — каже Гелена, — сам усе зрозумієш.

— Та що це, в біса, дієть…

Слейдові з носа пускається цівочка крові. Він одсахується, схопившись за скроні, обличчя скорчене від болю. Колючий розпульсований біль вистрілює в голові Баррі, за очима, і він аж згинається у кріслі навпіл.

Настала ювілейна дата часолінії, обидва чоловіки стогнуть від навали попередніх часоліній.

Слейд сидить на краєчку ліжка. Страху в очах як не було.

Поза, жести — все змінилося та свідчить про внутрішню впевненість і душевний спокій, яких досі не було.

Він усміхається, киває головою, каже:

— Баррі! Гелено, радий знову тебе бачити.

Баррі голова йде обертом.

Одна річ, коли чуєш від когось про те, що сталося за всіх тих часоліній, зовсім інша — самому згадати загиблу дочку та бачити, як раз по раз руйнується світ.

Свою смерть у Центральному парку від ударної хвилі.

Спогадів із найостаннішої часолінії він ще не має. Гелена казала, що це було в Шотландії. І там у нього зародилася ця ідея, але спогади вливаються в нього повільно, немов через крапельницю.

Баррі обертається до Слейда.

— Згадав свій готель у Мангеттені?

— Ще б пак!

— А вечір того дня, коли тебе там грохнули? Що ти сказав Гелені перед смертю?

— Буду вдячний, якщо нагадаєш.

— Ти їй сказав, що хибних спогадів минулих часоліній можна позбутися, якщо знати, як пересуваєшся в часі.

— Ага, — Слейд знову розпливається в усмішці. — Удвох ви збудували своє крісло.

До розмови долучається Гелена.

— Коли тебе застрелили в твоєму готелі, прийшли люди з DARPA і вигребли все. Спочатку все було нормально, але шістнадцятого квітня дві тисячі дев’ятнадцятого року, цього дня шість часоліній тому, знання про технологію пішло гуляти світом. Крісла пам’яті стали використовувати всі, кому не ліньки. Його креслення з’явилися на «Вікілікс». Реальність раз у раз мінялася. Я повернулася назад на тридцять три роки, щоб почати нову часолінію, бо ж має бути якийсь спосіб зупинити хибні спогади! Вони з’являються щоразу. Хай би що ми робили, світ завжди згадує це крісло.

— І ви шукаєте вихід із цієї петлі? Хочете все перезавантажити?

— Саме так!

— А навіщо?

— Бо сталося те, що я казала. Скринька Пандори відімкнулася. І я не знаю, як її замкнути.

Слейд відходить до раковини, споліскує лице водою.

Тоді вертається до скла.

— Як блокувати хибні спогади? — запитує Гелена.

— В одній часолінії ви мене вбили. В іншій викрали. Тому дозвольте поцікавитися: з якого доброго дива я маю вам допомагати?

— З такого, що, може, в тобі залишилася хоч дещиця порядності?

— Людство заслужило свій шанс розвиватися далі, не бувши обмеженим темницею часу. Заслужило шанс на істинний прогрес. Справою всього твого життя було крісло. Мого — подарувати його людству.

Баррі це починає бісити.

Він каже:

— Маркусе, слухай. Який прогрес? Зараз світ згадає про існування крісла пам’яті, і ці хибні спогади спричинять ядерний апокаліпсис.

— Чому?

— Тому що наші вороги вважають, ніби США переписують історію.

— Цікавить моя думка з цього приводу? — питає Слейд. — Лайно собаче.

Баррі підводиться та підходить до скла.