Рекурсія полностью

Через відчинені двері він бачить стежку, що спускається від станції до крижаної шапки, довкільну темряву, в якій кружляють голки снігу, жалячи обличчя, мов шрапнель.

Видимість не перевищує чверті милі, але при світлі місяця Баррі розрізняє розташовані поблизу інші споруди. Ряд великих циліндричних резервуарів — напевне, станція водоочищення. Вежа, яку хитає вітер, — підіймальний кран чи свердловий агрегат. Телескоп, складений на час бурі. Кілька різних всюдиходів на гусеничному ходу.

Терпіти далі нема сил. Баррі хапається за двері пальцями, які ледве чує, і зачиняє їх. Знову клацають замки. Ревіння знову переходить у примарне виття.

Він іде вестибюлем назад, усередину, освітленими коридорами, відзначаючи ідеальну стерильність і цілковиту безлюдність. Обличчя трохи обморозилось і тепер, у теплі, шкіра починає пашіти.

У цю мить він — людина без пам’яті, і почуття загубленості в часі переповнює його руйнівним екзистенційним жахом. Неначе хтось порушив його сон, і він в тому стані, коли сновидіння переплетені з явою, і ти ще намагаєшся розмовляти з примарами.

Усе, що має Баррі, — його ім’я та розпливчасте відчуття свого «я».

У відпочинковій зоні перед телевізором Баррі бачить порожній футляр від DVD-диску і пульт. Він сідає на один із диванів і натискає кнопку «Відтворити».

Жінка, що з’являється на екрані, сидить на тому самому місці, де сидить зараз Баррі.

Її плечі накриті ковдрою, перед нею на столику парує чашка чаю.

Вона всміхається в камеру, відкидає з обличчя сиве пасмо — і від її вигляду в Баррі здригається серце.

«— Як дивно, — знервовано сміється жінка. — Ти маєш побачити цей запис шістнадцятого квітня дві тисячі дев’ятнадцятого року — наш „улюблений“ день в історії. Твоя свідомість і спогади з попередньої часолінії щойно повернулися. Принаймні мали повернутися. З кожною новою ітерацією твоя пам’ять повертається чимраз повільніше і менш передбачувано. Іноді у тебе випадають цілі часолінії. Тому я й записала це відео — по-перше, щоб сказати тобі, аби ти не лякався, бо ж ти, мабуть, здивований, що опинився на дослідницькій станції в Антарктиді. А по-друге, тому, що я хотіла б дещо розповісти тому Баррі, який пам’ятає всі часолінії та зовсім не нагадує того Баррі, з яким я тепер живу. Тому будь ласкавий, постав це відео на паузу, поки до тебе не повернуться твої спогади».

Баррі ставить відео на паузу.

Навколо повна тиша.

Тільки вітер назовні реве.

Баррі вирушає на кухню, і коли він заварює каву, у нього раптом стискається в грудях.

Схоже, наближається емоційна буря.

Тупий ниючий біль з’являється в основі черепа, з носа пускається кров.

Бар у Портленді.

Гелена.

І як вона помалу розкривається перед ним.

Купівля цієї старої дослідницької станції на зламі тисячоліть.

Вони її переобладнали, тоді привезли сюди крісло та все необхідне для нього обладнання на орендованому «Боїнгу-737», який ледве приземлився на полярну злітну смугу.