Рубінова книга полностью

— Але насправді алхіміків цікавило зовсім не золото. Воно було, так би мовити, маскуванням для їхніх експериментів. Філософський камінь — це перш за все синонім безсмертя. Алхіміки гадали, що коли змішати правильні складники — жаб'ячі очі, дівочу кров, волосся з хвоста чорного кота, — ха-ха, жартую! — себто, якщо змішати, як заведено в хімії, відповідні складники, то утвориться речовина. І вона, якщо її випити, зробить людину безсмертною. Послідовники графа Сен-Жермена стверджували, що в нього був рецепт і тому він став безсмертним. Якщо вірити деяким джерелам, помер він У Німеччині 1784 року, але є й інші джерела, які стверджують, що були люди, які по багатьох роках зустрічали його здоровісіньким.

— Гм… — протягнула я. — Не вірю, що він безсмертний. Але, можливо, він хоче стати безсмертним? Може, це і є таємниця, прихована за таємницею? Те, що станеться, коли замкнеться коло…

— Можливо. Але це лише одна сторона медалі, якої тримаються захоплені послідовники езотеричних теорій, що охоче маніпулювали джерелами собі на користь. Критичні ж спостерігачі виходили з того, що міфи навколо Сен-Жермена виникли здебільшого завдяки бурхливій уяві його шанувальників і його власним інсценівкам. — Леслі викладала все це з кулеметною швидкістю і з таким натхненням, що я мимоволі засміялася.

— Може, сходиш до містера Вітмена і попросиш його задати тобі реферат на цю тему? — запропонувала я. — Ти стільки всього довідалася, що, напевно, можеш книжку написати про це.

— Не думаю, що Білченя оцінить мої старання, — сказала Леслі. — Бо ж він теж лише один із фанатів графа Сен-Жермена. Він же Вартовий, йому треба. Для мене він у цій історії цілком чітко фігурує як персонаж негативний. Я маю на увазі графа Сен-Жермена, а не Білченя. Він погрожував тобі й душив. А твоя мама застерігала, щоб ти обминала його десятою дорогою. Вона знає більше, ніж вдає. І ця інформація могла потрапити до неї тільки від Люсі.

— Я думаю, що всі знають більше, ніж кажуть, — зітхнула я. — У всякому разі, всі знають більше, ніж я. Навіть ти!

Леслі засміялася.

— Вважай мене просто окремою частиною твого мозку. Зі свого походження граф зробив величезну таємницю. Принаймні його ім'я та титул вигадані. Можливо, він — позашлюбний син Марії Анни фон Габсбурґ, вдови короля Іспанії Карла Другого. А от із ким вона вже дитину нагуляла, тут кандидатур чимало. Інша теорія каже, що він — син одного трансільванського князя, який виріс при дворі останнього герцога Медічі. Так чи інакше — нічого не доведеш, а отже, всі блукають у темряві. Але у нас з тобою є нова теорія.

— Хіба є?

Леслі підвела очі вгору.

— Звісно! Ми зараз знаємо, що один із його батьків походить із роду де Віллерз.

— А звідки ми це знаємо?

— Ох, Ґвен, ти ж сама казала, що першого мандрівника в часі звали де Віллерзом і що граф має бути законним чи незаконним сином цієї родини, ти ж це розумієш? Інакше і його нащадки не мали б цього прізвища.

— Гм, справді, — сказала я невпевнено. Цю спадкову мішанину я ще не розторопала як слід. — Але, як на мене, в цій трансільванській теорії теж щось є. Не випадково цей Ракоці теж звідти.

— Я ще покопаюся, — пообіцяла Леслі. — Тихо!

Грюкнули вхідні двері, і до туалету хтось зайшов. Вона — принаймні ми вважали, що це була вона, — зайшла в сусідню кабінку, щоб зробити по-маленькому. Ми принишкли, поки вона не пішла.

— Навіть руки не помила, — кинула Леслі. — Тьху. Добре, що не знаю, хто це був.

— Скінчилися паперові рушники, — зауважила я. Мало-помалу терпнули ноги. — Як ти гадаєш, перепаде нам? Місіс Каунтер точно помітить, що нас немає. А якщо й не помітить, то хто-небудь накапає.

— Ну, для місіс Каунтер усі школярі на один копил, вона нічого не помітить. Вона з п'ятого класу зве мене Лілі, а тебе плутає з Синтією. Саме з Синтією! Ні-і, у нас тут дещо важливіше за географію. Тобі слід якнайретельніше підготуватися. Що більше інформації про ворогів, то краще.

— Якби ж я знала, хто мої вороги.

— Ти не повинна довіряти нікому, — сказала Леслі, точнісінько як моя мама. — Був би це фільм, негідником урешті-решт виявився б той, на кого подумав би в останню чергу. Та оскільки ми не в фільмі, то я б поставила на того типа, який тебе душив.

— Але хто нацькував на нас у Гайд-парку цих чоловіків у чорному? Граф — ніколи в житті! Йому потрібен Ґідеон, щоб навідуватися до інших мандрівників і брати в них кров, замикаючи в такий спосіб коло.

— Авжеж, справді, — Леслі задумливо жувала губу. — Можливо, в цій історії кілька негідників. У всякому разі, Люсі й Пол можуть виявитися якимись поганцями. А що з людиною в чорному біля будинку номер 18?

Я знизала плечима.

— Сьогодні вранці він стояв там, як зазвичай. Як гадаєш, він теж ладен дістати шпагу?