— Якщо записники в пацана, ти мені більше не потрібен. Звичайно, ти мусиш пообіцяти, що не розкажеш їм, хто тебе поранив. Це ж був невідомий у масці, так? Можливо, наркоман. Він хотів грошей, правильно?
Енді енергійно киває.
— Це не мало жодного відношення до записників, так?
— Ні-ні, жодного. Думаєш, мені хочеться, щоб моє ім’я там крутилося?
— Це навряд чи. Але, якщо ти спробуєш щось придумати, якщо там буде згадано моє ім’я, мені доведеться повернутися.
— Я не стану нікому про тебе говорити, Моррі, не стану! — Далі слідує заява така ж дитяча, як та випнута слинява губа: Слово честі!
— Розповідай усе.
Енді розповідає. Перший візит Сауберса з фотокопіями із записників і
— О котрій?
— Він… Він не сказав. Після школи, напевно. Він навчається в Нортфілдській. Моррі, у мене досі кров іде.
— Так, — неуважно вимовляє Морріс. — Напевно, іде. — Його мозок скажено працює. Хлопчик заявляє, що в нього всі записники. Можливо, він і бреше, але, мабуть, це так і є. Їх кількість, яку він назвав Енді, усе схоже на правду. І він їх читав. Це запалює іскру ревнощів у голові Морріса Белламі й розпалює полум’я, яке швидко доходить до серця. Хлопчисько Сауберс читав те, що призначалося Моррісу, і лише Моррісу. Це страшна несправедливість, і її треба виправити.
Він нахиляється до Енді й каже:
— Ти гей? Ну гей же, чи не так?
Повіки Енді тремтять.
— Я… Яка різниця? Моррі, мені необхідно
— У тебе є партнер?
Його давній приятель поранений, але не дурний. Енді розуміє, що віщує це питання.
— Так!
«Ні», — думає Морріс і змахує сокиркою:
Енді кричить і починає звиватися на залитому кров’ю килимі. Морріс замахується, і Енді кричить знову. «На щастя, стіни кімнати заставлені книгами, — думає Морріс. — З книг виходить хороша звукоізоляція».
— Дідько, не смикайся! — каже він, але Енді продовжує смикатися. Усього знадобилося чотири удари. Останній припав на перенісся й розсік обидва ока, як виноградини, після чого смикання нарешті припинилося. Морріс висмикує сокирку з приглушеним скрипом сталі по кістці й кидає її на килим поруч з Енді.
— Ось так, — говорить він. — Усе скінчено.
Килим уже повністю просякнутий кров’ю. На письмовому столі червоні плями. Як і на стінах, і на самому Моррісі. Кабінет перетворився на бійню. Але це не надто засмучує Морріса, він абсолютно спокійний. «Напевно, це шок», — думає він. Ну то й що, якщо навіть шок? Йому необхідно зберігати спокій. Засмучена людина багато про що забуває.
За письмовим столом двоє дверей. Одні ведуть до особистої вбиральні його давнього приятеля, другі — до гардеробної. Там повно різного одягу, включаючи два костюми, які виглядають дорогими. Утім, Моррісу від цього ніякого пуття немає. Він би, напевно, потонув у них.
«Ех, якби у вбиральні був душ», — думає Морріс. Але, якби та якби, і так далі. Вистачить й умивальника. Знімаючи закривавлену сорочку й миючись, він згадує все, до чого торкався після того, як зайшов до магазину. Таких предметів небагато. Треба буде не забути протерти табличку на дверях. А ще двірні ручки вбиральні й цього туалету.
Морріс витирається, виходить у кабінет і кидає рушник та забризкану кров’ю сорочку поряд із тілом. Кров потрапила йому й на джинси, але це питання він із легкістю вирішив за допомогою того, що знайшов на полиці в гардеробній: щонайменше дві дюжини футболок, акуратно складених і перекладених цигарковим папером. Він вибирає одну розміру XL, яка закриє джинси до половини стегна, якраз те місце, де крові найбільше, і розгортає. На грудях у неї написано «Рідкісні видання Ендрю Халлідея», нижче — номер телефону магазину, адреса веб-сайту й зображення розкритої книги. Морріс думає: «Напевно, він роздає їх грошовим клієнтам. Хто їх бере, каже «дякую» і ніколи не вдягає».
Він починає натягувати на себе футболку, вирішує, що, мабуть, не варто розгулювати містом з адресою місця свого останнього скоєного вбивства, і вивертає її навиворіт. Букви трохи просвічуються, але не настільки, щоб хтось зміг їх прочитати, а книга може бути будь-яким прямокутним предметом.
Але ось із черевиками «Докерс»[87] слід щось робити. Верх у них заляпаний кров’ю, підошви теж забруднені. Морріс оглядає ноги свого давнього приятеля, задумливо киває й повертається до гардеробної. Якщо талія Енді десь удвічі більша за талію Морріса, то розмір взуття у них практично однаковий. Він вибирає пару мокасин і приміряє. Вони трохи тиснуть і можуть натерти мозолі, але мозолі — зовсім невелика ціна за нові відомості й за виконання помсти, яку він на стільки відкладав.
До того ж це до біса гарні черевики.
