Це листування мало глибокий вплив на Зеленського. Воно, як і нещодавня поїздка на блокпости на північ від Києва, дозволяло президенту підтримувати безпосередній зв’язок зі своїми військовими та розуміти їхні страждання негайно — досвід, який мало хто з політичних лідерів переживає під час війни. Найчастіше сигнал Starlink був доволі сильний, і на екрані свого телефону президент бачив обличчя чоловіків на «Азовсталі». Вони благали його прорвати блокаду, відправити зброю чи підкріплення.
— То була катастрофа, — розповідав мені Зеленський про битву за Маріуполь. — Ані їжі, ані води, ані зброї. Нічого. Усе закінчилося. Хлопцям було дуже важко, і ми намагалися підтримувати одне одного.
Офіцери по телефону пояснили президентові, що не можуть здатися чи залишити позиції. Це означатиме кинути поранених і покрити себе ганьбою. Зеленський старався їх підбадьорити, нагадати про їхню важливість для України.
— Йдеться не просто про шматок «Азовсталі», про комбінат чи навіть Маріуполь. Йдеться про символізм ситуації, — казав він.
Росіяни хотіли показово покарати непокірних у цьому місті, показати, що буває з тими, хто чинить опір.
— Вони мріють зламати нам один із хребців. Для росіян це символ.
І Україна стояла на порозі його втрати. Армія не мала зброї для прориву оточення Маріуполя. Могла лише відправити гелікоптери, щоб ті евакуювали частину поранених і скинули харчі та боєприпаси. Однак російська протиповітряна оборона збивала ці гелікоптери, проріджуючи й без того нечисленні ряди українських пілотів та повітряних суден. Мати одного пілота, вбитого над Маріуполем, у пошуках сина написала генералу Залужному. Головнокомандувач спробував пояснити їй, що сталося, але не зміг себе опанувати.
— Мені сил не вистачило[270].
Єдиний раз під час вторгнення генерал не витримав і заплакав.
Якщо й існував шанс врятувати військових і цивільних з «Азовсталі», то він, на думку президента, полягав у переговорах. Зеленський досі сподівався зустрітися з Путіним і узгодити шлях евакуації із заводу поранених, жінок і дітей. Провідний переговорник України Давид Арахамія неодноразово порушував це питання з російськими посланцями, тож Зеленський попросив про допомогу президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана — одного з небагатьох лідерів світу, які ще мали вплив на Путіна. Нічого не спрацювало.
— Росіяни, як завжди, грають у свої криваві ігри, — поскаржився мені Зеленський під час цих переговорів. — Кажуть, що хочуть домовитися, але далі слів не йдуть.
Вранці 19 квітня — на п’ятдесят п’ятий день вторгнення — Зеленський зайняв своє місце в ситуативному центрі, розташованому на другому поверсі президентської резиденції, неподалік від кабінету керівника адміністрації. Цей зал засідань без вікон, із сірими килимами й вмонтованими світильниками став для Зеленського улюбленим місцем для роботи та нарад із командою. Замість картин олійними фарбами та люстр, що оточували його в кабінеті нагорі, тут була лише одна прикраса: тризуб на стіні за кріслом Зеленського. Решту стін займали великі монітори, а з протилежного кінця столу засідань на президента дивилася камера.
Близько дев’ятої ранку екрани заповнилися обличчями генералів і керівників спецслужб України. Напередодні ввечері Зеленський оголосив початок нової фази війни.
— Російські війська розпочали битву за Донбас, — сказав він у щовечірньому зверненні до нації. — Дуже значна частина всієї російської армії зараз сконцентрована для цього наступу[271].
Президент хотів почути доповіді генералів про стан справ на східному фронті: де йдуть найзапекліші бої, де українські війська відступили, хто дезертирував, якої допомоги генерали потребують і куди зуміли просунутися.
Тактика росіян на сході не була схожа на їхній стрімкий наступ на Київ. Тепер вони мали на меті заманити основну частину українських сил у так званий котел — оточення, — який простягнеться через Донбас на сотні кілометрів. Коли росіяни зламають у Маріуполі останній спротив, їхні колони підуть на північ. Другу частину кліщів забезпечить угруповання, що просуватиметься з Харківщини на південь і намагатиметься перерізати українські лінії постачання та бомбардуванням змусить захисників здатися. Під час відеоспілкування Зеленського з генералами найінтенсивніші бої точилися навколо Ізюма у Харківській області, де українці пішли в контрнаступ і звільнили кілька сіл у сподіванні заблокувати чи хоча б затримати оточення Донбасу.
— Чого ви потребуєте? Чого бракує? — запитав Зеленський офіцерів, запропонувавши їм назвати конкретні типи зброї, калібри боєприпасів.
Він не давав порад із тактики ведення бою, розповів міністр оборони Олексій Резніков, який брав участь у нараді.
— Президент не вчить їх воювати, адже він цивільний, — казав мені Резніков. — Просто дає їм відчуття свободи й підтримки.
Озброєний нотатками з наради, Зеленський частину дня присвячував тому, щоб задовольнити запити командирів.