Найдорогоціннішою козирною картою Зеленського виявився його колишній суперник Віктор Медведчук, якого українці, спіймавши, уже близько п’яти місяців тримали в таємному місці. Він не мав очевидної стратегічної цінності для росіян. Усі їхні реалістичні надії посадити Медведчука замість Зеленського розвіялися в березні разом з ідеєю захопити Київ. Політичну партію Медведчука заборонили, його телеканали закрили. Однак Путін досі ставився до Медведчука як до свого друга, і за його свободу росіяни були готові віддати майже будь-кого. На початку вересня вони навіть погодилися звільнити командирів полку «Азов», захоплення яких на металургійному заводі в Маріуполі стало однією із небагатьох показових перемог Москви в цій війні — та вкрай цінним здобутком для пропаганди. Державне телебачення Росії зображувало полк «Азов» бандою сатаністів і неонацистів. Говорячи про «денацифікацію» України, Путін мав на увазі насамперед знищення полку «Азов». Проте був ладен відпустити їх додому в обмін на Медведчука.
На світанку 21 вересня Єрмак отримав повідомлення від ГУР — української військової розвідки — про те, що обмін розпочався. Медведчука переправили через кордон до Польщі, де він на летовищі чекав на звільнення. П’ятеро найцінніших заручників Росії, зокрема командир полку «Азов» Денис Прокопенко, невдовзі приземлилися у столиці Туреччини Анкарі. Весь ранок Єрмак перевіряв телефон в очікуванні новин. Знав, що український наступ навколо Харкова розлютив Путіна, так само, як і оточення російських військ під Лиманом. Промова Путіна з оголошенням про мобілізацію трьохсот тисяч російських призовників вийшла в ефір саме тоді, коли відбувався процес обміну полоненими, і Єрмак побоювався, що Кремль будь-якої миті все скасує. Минали години; представники України — керівник ГУР Кирило Буданов і міністр внутрішніх справ Денис Монастирський — вимагали побачити бранців на борту літака, що доставив їх до Анкари. На світлині, яку надіслали на Банкову, полонені мали жалюгідний вигляд: однострої на змарнілих тілах висіли, роти заклеєно стрічкою. Однак вони були живі, і Єрмак невдовзі повідомив новину в соцмережах: «Наші герої вільні». Загалом росіяни звільнили 215 бранців, у тому числі 108 бійців полку «Азов», в обмін на 55 полонених, яких утримувала Україна, серед них — Медведчука.
Новина здійняла чергову хвилю обурення серед російських політичних експертів і військових блогерів. Наступними днями в Росії спалахнули протести проти мобілізації, а російські коментатори кипіли від злості через звільнення командирів «Азова». Ця поразка, що сталася так скоро після втрати Харківщини та оточення російських сил у Лимані, видавалася московським мілітаристам нестерпною. Колишній офіцер ФСБ Ігор Гіркін, який 2014 року очолював передовий загін російських загарбницьких сил на Донбасі, назвав обмін полоненими «несусвітньою дурістю» і шкідництвом[317]. «Знаєте, який вигляд це має? — написав Гіркін. — Ось який: вийшли до народу, закликали „стояти за землю російську“, а потім тим, хто відгукнувся, насрали просто на голову».
В Україні люди святкували обмін полоненими як тріумф, що підійматиме моральний дух у найтемніші дні зими. В Росії це виставило Путіна слабким, нечесним щодо своїх мотивів і байдужим до жертв російських військових, тоді як Зеленський продемонстрував відданість своїм військам і здатність переграти росіян за столом переговорів. Видавалося, у війні стався черговий поворот. На фасаді Київської міської ради багато місяців висів банер «Free Mariupol Defenders». Тисячі оборонців досі перебували в російському полоні. Проте Зеленський виконав обіцянку врятувати життя їхніх командирів, а незабаром сотні інших бранців повернуться додому в результаті обмінів під контролем Єрмака. Навіть критики президента аплодували цьому успіхові, а коли пил над полем бою на Харківщині осів, рішення Зеленського про цей контрнаступ стало видаватися слушним. Перемогу України в битві за Київ багато спостерігачів досі вважало військовим дивом. Однак битва за Харків продемонструвала, що Україна, оснащена зброєю та розвідданими із Заходу, може протистояти збройним силам Росії та потенційно перемогти їх.