Це сталося у грудні 2014 посеред Києва, під час виступу Зеленського у найбільшому концертному залі країни, Палаці «Україна». Range Rover Зеленського стояв біля службового входу, аж раптом на дах авто прилетіла й розбилася пляшка із горючою рідиною. Ніхто не постраждав, і Олена не вірила, що її чоловіка намагалися вбити. Коли авто запалало, він виступав на сцені. Мотив теж викликав сумніви. Тієї осені Зеленський образив російського чиновника на ім’я Рамзан Кадиров, лідера розташованої на півдні Росії Чечні, який називав себе найвідданішим силовиком і протеже Путіна. По правді, жарт Зеленського був не з найкращих: він кепкував з того, що Кадиров плакав на похороні свого батька. Люте обурення Чечні вразило Зеленського. Смертельні погрози не припинилися навіть після того, як він публічно перепросив. Один з представників Чечні у російському парламенті порадив коміку готуватися до власного похорону. Українські слідчі так і не знайшли того, хто через два місяці жбурнув на авто Зеленського пляшку із запалювальною сумішшю. Сказали лише, що інцидент, ймовірно, пов’язаний із жартом про Кадирова.
— Слідчі намагалися нас у цьому переконати, — розповіла мені Олена. — Проте ми не знаємо, що сталося насправді. Могло бути що завгодно. Розслідування провели, нікого не спіймали. Якось дивно підпалювати авто під час концерту. Очевидно, що Володимира в ньому тієї миті не буде, що він не сидітиме в авто біля службового входу. Тож це навіть не схоже на справжню спробу вбивства.
Олена не бачила необхідності вносити кардинальні зміни в життя родини. Зовсім не хотіла, щоб кремезні чоловіки у навушниках супроводжували її до продуктової крамниці.
— Проте всі розхвилювалися, — згадувала Олена.
Друзі та колеги торочили: «У вас діти маленькі. Маємо щось зробити». Постійні нарікання її втомили, і вона погодилася звернутися до приватної охоронної фірми. Утім, довго це не тривало.
— Я витерпіла кілька місяців, тоді попросила дати мені спокій.
Вісім років потому, коли їхала засекреченим евакуаційним потягом разом з дітьми та озброєними охоронцями, Олена вже не могла попросити, щоб їй дали спокій. Вона опинилася у пастці. Добре хоч, за перші роки президентства Зеленського встигла звикнути до свого особистого охоронця Ярослава, який повсюди ходив за нею тінню, іноді навіть чекав за дверима вбиральні. Стриманий і пильний велетень нагадував міфічного бога скандинавських викидайл. Утім, під суворою маскою мав дитяче обличчя і був ласкавий з дітьми. Вони зверталися до нього Ярік. Напередодні вторгнення, 23 лютого, удома в Конча-Заспі навіть разом відсвяткували день народження Яріка, ніби то була якась сімейна традиція. Вони й не уявляли, що наступного дня всі разом опиняться на втіках, а Ярік буде дітям замість батька-захисника, який вирішив залишитися у своєму бункері та відправити родину подалі.
Усе сталося так несподівано. «Подія-чорний лебідь», як висловився один із радників Зеленського. Проте вона також була частиною безперервного процесу, що розпочався роки тому. Народ України, як і родина Зеленських, від 2014 року поступово втрачав відчуття безпеки, і тепер процес сягнув кульмінації. Більше не можна було замикатися в собі й ігнорувати небезпеку. Коли охоронці повідомляли про повітряну тривогу, Олена мала відвести дітей до підвалу. Коли наказували погасити всі лампи — сиділа в темряві. Казали, що час тікати, — пакувала речі й готувалася їхати до нового укриття.
Вона не пригадує, щоб небезпека відчувалася близькою; росіяни ніколи не наступали втікачам на п’яти.
— Ніхто не ганявся за мною з пістолетом, — усміхнулася Олена у відповідь на моє запитання.
Однак страх ніколи не відступав остаточно. У перші дні вторгнення родина переїжджала так часто, що Олена не знала, де сьогодні ночуватиме. Вони з дітьми швидко навчилися максимально використовувати вигоди кожного сховку, адже в наступному могло не бути навіть пристойного душу.
Доки переховувалися, Олена щодня намагалася придумати дітям заняття. Кирила іноді розважали охоронці, а в одній зі схованок були собаки, тож він з ними грався. Хлопчик годинами зображав на малюнках те, від чого мамі ставало тривожно. Замість звичних картинок з Бетменом і Спайдерменом змальовував війну та руйнування. Його старша сестра, Олександра, сприймала дивні обставини цілком по-дорослому.
— Гадаю, діти не настільки наївні, як нам хотілося б, — казала мені її мама. — Вони все розуміють.
Олександра допомагала куховарити, а коли Кирило не чув, вони з Оленою відверто розмовляли про війну. Заборона заходити в соцмережі виявилася для сімнадцятирічної дівчини не такою важкою, як припускала мама.
— Усе було добре, — казала Олена. — Телефонна залежність Олександри виявилася не такою вже й сильною.