Події розгорталися, і уникати війни Зеленському виходило все важче. У Києві стали звичними озброєні люди у камуфляжних одностроях, прикрашених нашивками новомодних добровольчих батальйонів України. Перед військкоматами шикувалися довгі черги з охочих долучитися до армії. Жоден із відомих коміків із команди Зеленського тоді служити не пішов, декого більше хвилювало власне майбутнє у кінобізнесі.
Коли Росія анексувала Крим, компанія Зеленського, студія «Квартал 95», мала у виробництві кілька спільних проєктів із російськими партнерами, зокрема ситком, що вже давно йшов на екранах, і продовження романтичної комедії. Руки Зеленського були зв’язані контрактами, він мав завершити ці фільми, але прямо висловлювати почуття до Росії йому ніщо не заважало. В останні свої місяці у Москві, де він прожив шість років, Зеленський зняв біля Червоної площі кілька сюжетів для щотижневого пародійного випуску новин. Він намагався зберігати легкий тон, але було очевидно, що почувається зрадженим.
— Я веду репортаж із серця Росії, — починав він, — якщо в неї взагалі залишилося хоч якесь серце[117].
Після анексії Криму продюсерська компанія Зеленського зачинила офіс у Москві та почала згортати співробітництво з російськими партнерами. Зеленський працював із багатьма найвідомішими кінопродюсерами Росії. Знав керівників провідних телеканалів. З деякими давно дружив. Після Криму вони перестали з ним спілкуватися.
— Почуття були обопільними, — казав він пізніше. — Усі зникли, ото й і все[118].
До кінця 2014-го Зеленський принципово припинив працювати в Росії. Наслідки для його бізнесу виявилися руйнівними. За оцінками Зеленського, після втрати російського ринку дохід студії скоротився майже всемеро. Прибуток за кожну годину телепрограм, що виробляла компанія, впав у середньому з 200 до 30 тисяч доларів. Зеленський міг би зменшити втрати. Московська цензура не накладала повної заборони на виступи українських виконавців. Концерти й фільми від студії «Квартал 95» залишалися дуже популярними й прибутковими. Щоб і надалі грати на тому ринку, Зеленському варто було б лише мовчати про політику та сконцентруватися на розвагах. В Україні його б за таке засудили. Хтось вважав би зрадником. З іншого боку, як комік він не був зобов’язаний говорити про Крим. Під час революції Зеленський довів, що вміє відкидати політичні питання і мовчати про свої погляди.
От тільки з Кримом було інакше. Зеленського це зачепило. Для нього Крим був такою ж важливою частиною України, як і Київ. Там безліч разів виступала команда «Кварталу», туди їздила у відпустку родина Зеленського. За рік до анексії він із дружиною купив у Криму літню квартиру, і біль від того, що цей регіон безжально відбирають, загострювали оплески та лестощі, які отримував Путін від свого суспільства, зокрема від деяких артистів, з якими Зеленський знався і працював від початку своєї кар’єри. Більшість росіян вважала анексію блискучим і безкровним актом помсти проти зухвалих українців та їхніх патронів на Заході. Для Зеленського, як і для мільйонів його співвітчизників, загарбання їхньої землі було катастрофічною зрадою. Після такого він не міг уявити, як із посмішкою вийде на сцену в Москві. Нехай навіть через це збанкрутує бізнес, який Зеленський понад десять років розвивав у Росії. Він визначився. Сказав:
— Багато артистів й надалі їздять туди виступати. Я їх не засуджую. Це їхнє бажання. Усе залежить від моральних принципів і внутрішніх відчуттів. Мені болить. Дуже болить.
Коли надійшла пропозиція виступити з окремим шоу в Росії за 250 тисяч доларів, Зеленський відмовився.
Постраждали і його особисті взаємини. Якось 2014 року ввечері у московському ресторані Зеленський посварився зі своїм близьким другом, відомим російським актором. Вони щойно випустили разом фільм, той якраз ішов у кінотеатрах.
— Він був чудовим другом, — згадував потім Зеленський. — Аж раптом почав казати мені, що Крим їхній.
Суперечка стала такою запеклою, що Зеленський схопив мікрофон караоке і виголосив промову для всіх росіян у ресторані.
— Послухайте! — кричав він. — Ваш народ забирає наш Крим!
Хтось викликав поліцію.
Відтак навіть родинні події не могли заманити його до Росії. Незабаром родичка Олени запросила їх до Москви на весілля.
— Ми не мали бажання їхати, — розповідала мені Олена.
З українського боку родини поїхав представником її батько, і, за словами Зеленського, на весіллі гості збуджено сперечалися про анексію.