Того літа, невдовзі після повернення з Москви, Зеленський вирушив у дорогу, щоб уперше в житті побачити війну зблизька. Це його змінить. Комедійна трупа за участі друзів дитинства Зеленського організувала гастрольний тур у район бойових дій, і подорожували вони не порожнем[119]. До них доєдналася група танцюристів — для музикальних номерів. Техніки везли розбірну сцену і кілька вантажівок з освітленням, динаміками, реквізитом і костюмами. Це нагадувало благодійне турне на підтримку збройних сил часів Другої світової — як-от турне американського коміка Боба Гоупа з групою артистів влітку 1944 року, коли вони перелітали з острова на острів у Тихому океані й виступали перед американськими військовими. Суттєва різниця полягала в тому, що для Зеленського війна була набагато ближча до дому.
Від Києва до передової по шосе гастрольний автобус міг дістатися швидше ніж за день. Часом вони опинялися лише за дві години їзди від рідного Кривого Рога.
Готуючись виступати перед солдатами, Зеленський написав новий матеріал. Головним номером стала пісня, яка відображала його почуття щодо революції та війни. Деякі рядки викликали оплески: «І Росії ми показали фак»[120]. Однак текст не був ані оптимістичним, ані надто патріотичним. Команда висловлює любов до України — любов, що не зникає попри нескінченні вади та зневіри країни. Революцію 2014 року, якій тоді було лише кілька місяців, змальовано як черговий акт масового обману, що не приніс нічого, крім душевного болю та ще одного «уряду ніяких». Пісня була ляпасом новому українському президентові Петру Порошенку, який щойно склав присягу і заступив на посаду. Однак солдатам на передовій сподобалося.
Під час концерту на авіабазі поблизу Маріуполя Зеленський спостерігав, як велика юрба — понад тисячу солдатів — схопилася на рівні ноги, дехто розмахував у повітрі автоматами, усі свистіли, кричали й танцювали на даху бронемашин. Далі кинулися до сцени за світлинами та автографами, а на знак подяки дарували артистам невеличкі сувеніри. Голомозий Євген Кошовий отримав пляшечку шампуню. Олександру Пікалову якийсь солдат запхав до кишені щось важке. Пікалов опустив до кишені долоню й намацав ручну гранату.
— Подарунок, — щасливо пояснив солдат; він не мав що ще запропонувати.
Серед дарунків були особистий жетон і балаклава, зняті з тіла проросійського бойовика, — моторошні сувеніри, але артисти їх прийняли.
Відтоді концерти у зоні бойових дій стали для Зеленського з командою традицією. Публіка, для якої вони роками виступали в Києві, складалася переважно з розпещених еліт, які могли собі дозволити квитки на шоу «Кварталу». Часто у залі сиділи ті самі брезклі політики, яких Зеленський висміював зі сцени. Жоден виступ, хоч би який смішний чи зворушливий, не змусив би ці пересичені тіла зірватися з крісел. Тут же, у зоні воєнних дій, усе було щирішим. Близькість смерті дозволяла не стримувати сліз. Звідси життя в Києві видавалося поверховим, позбавленим сенсу. Після поїздок на фронт Зеленський уже ніколи не вдовольниться самим лише шоубізнесом. Часом він відчував жаль і трохи сором за те, що сам не брався до зброї. Навіть коли не було війни, батьки захищали його від армії. Боялися, що старші солдати з нього знущатимуться, битимуть.
— Моя дитина обов’язково піде до війська, я цього хочу, — заявив Зеленський після першої поїздки 2014 року, коли його син лише вчився ходити.
Того літа Зеленський почав збирати гроші для армії. Суми не були гігантські. Перший значний донат улітку 2014-го склав мільйон гривень — приблизна вартість люксового авто, яким Зеленський їздив по Києву. Проте в наступні місяці він почав тиснути на колег із шоубізнесу, щоб ті підтримували армію, давали гроші на потреби війська та відвідували солдатів на фронті.
— Поїдьте, просто поїдьте, торкніться їх, потисніть руки, — умовляв Зеленський інших акторів і попзірок[121].
За його словами, військові почуваються відірваними від решти українського суспільства. Для еліт у Києві війна на сході — це щось далеке.
— Вони захищають наше майбутнє! — казав Зеленський про збройні сили. — І не відчувають, щоб усі ними пишалися.